Тернопільська обласна рада

 

oda.te.gov.ua

 

kultoda.com.ua

 

mincult.kmu.gov.ua

 

president.gov.ua

 

rada.gov.ua

 

Бережани

Нас відвідали:

969616
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Цього місяця
Всього
1756
405
4079
11600
969616

ЧАСТИНА 2. КРАСНОПУЩА

Сьогодні поведемо мову про ще одну християнську святиню, що займає особливе місце в житті та творчості Богдана Лепкого. Це Монастир Різдва Івана Хрестителя (ЧСВВ) в с. Краснопуща на Бережанщині. Знайомство Б. Лепкого з цим відпустовим місце було зовсім інше, ніж із Зарваницею. Про Краснопущу і сам монастир у письменника залишилося більше саме тих «інших» вражень, не як паломника, а митця.

Сучасний вигляд Краснопущанського монастиря.

Вперше на прощу до Краснопущі Богдан потрапив ще будучи учнем Бережанської гімназії. Це був найближчий монастир, тому до нього радо здійснювали паломництва чимало вірян з усього Бережанського повіту. Ходили туди на свято Різдва Івана Хрестителя на відпуст і учні Бережанської гімназії. Звісно, що серед них був і Богдан Лепкий. На той час хлопець уже серйозно захоплювався малярством, брав приватні уроки малювання у Юліана Панькевича, народного маляра Хомика, тому і Краснопущанський монастир кликав його не лише на молитву, а й дарував незабутні мистецькі враження, давав можливість причаститися високою культурою XVII ст.

Сам монастир, а особливо церква, справляли настільки сильне враження, що залишилися в пам’яті Лепкого на багато років. На схилі віку, пишучи спогади, він пластичні візії трансформує у вербальні образи і детально опише не лише саму місцевість, де був розташований монастир, а й дасть високу мистецьку оцінку церкві та її знаменитому іконостасу. Ось ці кілька уривків:

Церква «Подобала на велетня, що більше ніж два століття перестояв на відшибі політичних і культурних рухів, як один із посередників між небом та землею. Приймав молитви цілої низки поколінь та в тихі, самотні ночі передавав їх до Бога». («Казка мойого життя»)

«Трибанна деревляна церква того самого типу, що й в Жукові, тільки без порівняння більша і вдвоє вища, вражала своєю щирою і безпретензійною повагою. Як похвальний псалом, знімалася вгору». («Три портрети»)

Вид на Краснопущанський монастир. Фото кін. ХІХ ст.

«Хто перший раз переступив поріг краснопущанської церкви, ставав здивований, а з грудей його добувався оклик захоплення : «Ах!» Перед ним здіймалася велетенська, густо різьблена й суто золочена стіна, з численними високомистецькими образами — її славний іконостас. Бачив я їх чимало, між ними богородчанський, рогатинський і дрогобицький, але ні один із них, як синтеза архітектури, різьби і малярства, не вражав мене так сильно й не залишив по собі такого відгуку, як краснопущанський. Ажурові стовпи, густа плетінка виноградних віток, листів і китиць, а до того так люблені в нас соняшники, творили таке вибагливе тло й таку багату оправу для численних високомистецьких образів, що кращої навіть уявити собі не було можна. З Божої ласки митець проектував цей архітвір і не будь-які різьбярі та малярі переводили його задум у діло». («Казка мойого життя»)

«Різьба краснопущанського іконостасу була суцільна, наш український барок, а в малюнках знати було два напрями: один, що нав’язував до минулого, а другий, що шукав зв’язків із грядущим. Перший, назвім його консервативним, скривався у глибоко викроєних рамах, другий, так сказати б, модерний, був на образах. Ці два напрямки не сварилися зі собою, а вдумливий глядач признавав, що так воно й повинно бути, бо що не творив би чоловік, творить він із двох понук: зі споминів про те, що було, і з туги до чогось нового й невідомого. Те нове в краснопущанськім іконостасі найбільше кидалося в очі в його долішній частині, в намісних образах і в дияконських воротах. Намісні образи, Ісус Христос і Матір Божа були більш природної величини, мальовані широким пензлем сильною і вправною рукою. Рисунок бездоганний, слідне стремління до реального відтворення ви ідеалізованих постатей. Краски живі, ясні і чисті. Казав би хтось, що ті образи малював маляр не під нашим часто-густо імлистим небом, лише під гарячим сонцем Італії. Але ж бо обличчя Марії Божої так дуже нагадувало якусь нашу, ідеальну, гарну жінку, що мимохіть відкидалося таку гадку. «Ні, ні, - казалося, - це твір якогось-таки нашого великого, лише передчасно забутого мистця». Так Само гарні були два ангели на дияконських воротах. Направо білявий, а наліво чорнявий. Білявий — синьоокий, кучерявий, з добрячою усмішкою на малинових устах, був наче втіленням найвищої, земної краси; чорнявий, вдумчивий і сумовитий, натікав на якусь іншу, невідому нам красу, надземну. Царські ворота хотілося назвати не царськими, а прямо райськими, такі гарні були вони й величаві. Величаві були Пантократор, апостоли й пророки, тільки празничники висіли зависоко: щоби можна їх було гідно оцінити». («Казка мойого життя»)

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею, - а ви й дальше воюєте самі поміж собою? А ви й дальше сваритеся о межу, видираєте один одному малий клаптик землі, щоби стратити цілу країну? А ви й дальше маєте на увазі тільки власне ваше добро, власні достатки й власні почесті! Вас вітчина мало що обходить!

Зараз на сайті

На сайті 9 гостей та відсутні користувачі

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання