Тернопільська обласна рада

 

oda.te.gov.ua

 

kultoda.com.ua

 

mincult.kmu.gov.ua

 

president.gov.ua

 

rada.gov.ua

 

Бережани

Нас відвідали:

969573
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Цього місяця
Всього
1713
405
4036
11557
969573

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ 2020

Ось уже кілька років поспіль у третій четвер травня ми долучаємось до міжнародного свята Всесвітній дань вишиванки, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення і носіння етнічного вишитого одягу.

Величезний внесок у популяризацію народної ноші зробили визначні діячі нашої культури. Не виняток тут і Богдан Лепкий. І хоч сам письменник вишитої сорочки не носив, пильно дбав про збереження і популяризацію українського народного вбрання. У його краківській квартирі не бракувало вишитих серветок, скатертин, гуцульських прикрас… Як висловився сучасник митця Остап Луцький, «все разом мало дивний чар української хати при всій решті її західно-європейської декорації».

Богдан Лепкий Портрет дружини в українському строї. 1910-і рр.

Митець болюче переживав втрату певних індивідуальних рис нашого національного вбрання. Цій темі присвятив у 1923 р. статтю «Народне вбрання», яка була опублікована аж у 1989 р. в американському журналі «Наше життя» опікуном архіву письменника д-ром Романом Смиком. Пропонуємо вашій увазі кілька фрагиентів з цієї статті, що не втрачають своєї актуальності і в наш час.

НАРОДНЕ ВБРАННЯ

Того вже нам ніхто не наказує, ніхто не карає людей за те, що вони так вбираються, як вбиралися їх батьки й діди, а чую, що тепер по багатьох селах соромляться куртин та сіраків, кидають вишивані сорочки, перетикані обгортки та квітчасті спідниці і шалінові хустки, а вбирають на себе якесь сіре шмаття-дрантя, нібито воно краще від нашої колишньої гарної сільської ноші.

Куди там, куди!

Бувало, приїдеш у село, зайдеш у неділю до церкви, і аж мило тобі подивитися. Люди як люди. Господарі, як зима, то в кожухах, як літо, то в сіраках, опанчах, куртинах, сорочки з ковнірами або застіжкою застібнутими, або на ґудзик чи спинку, волосся по старинному звичаю пристрижене та причесане, так і видно, що звичай знають і шанують, що як вони з тою землею, так і ноша з ними зрослася.

А жінки! Пригадую собі наше Поділля літ тому сорок. Як гарно виглядали наші господині в рантухах, білих-білесеньких, кругом голови та попід бороду завязаних, зі спущеними кінцями на плечі.

А дівчата, заквітчані, закосичені, з коралями, з дукачами, з уставками на раменах, що хоч на виставу до Лондона чи до Парижа посилай! Спідниця або крамна, квітчаста, але в складках, і такого крою, як у селі носять, або хоч би тільки й димка, але також місцевого зразку, в тутешніх красках і узорах.

Все чисте, святочне, своє, видно, що народ споконвічний, засиджений на своїй землі, а не якісь зайди, зерно, що з рідного поля виросло, а не полова, нанесена вітрами, десь з міських переулків.

Вишиваний футляр до фотоальбому «На спомин Богданові Лепкому бережанці. 1932».

Боронимо рідної школи, мови, церкви тощо, а чому ж самі, і то добровільно, касуємо рідну ношу, хоч вона також є одною з видимих прикмет нашої національної окремішності?

Перше на вічу, чи на відпусті в Угрині, чи в Зарваниці, або на ярмарку в Лашківцях чи де там, ти здалеку знав, що це наші люди, можна було навіть угадати, з якого повіту, а то і з якого села вони, а вгадай тепер по тих кабатах та сурдутах, сірих, поганих, що аж гидко до них доторкнутися.

А все ж таки висококультурні народи своєї старосвітчини не викидають за пліт, шанують і зберігають її. Возьміть тірольців, баварців, шкотів і т. д. Всі вони вбираються і нині так, як літ кількасот тому, і водиться у них навіть таке, що й пани-інтелігенти народної моди не цураються. А в нас замість, щоб гості достроювалися до господарів, то господарі стосуються до гостей. Смішно!

Обкладинка Альбому вітальних адресів, подарованого Б. Лепкому на 60-річчя

краківською філією товариства «Просвіта» у листопаді 1932 р.

Не перечу, може, наші давні чоботи на теперішні дівочі ноги затяжкі і невигідні, не зашкодить насити черевики, а як котру на те стати, то легенькі сапянці. А якщо деякій так дуже мешти до серця припали, хай носить мешти, лиш най не цурається вишиваної сорочки, бо вона літом і вигідніша, і краща від якоїсь там буцімто сукні, в котрій наша сільська красавиця виглядає, як грушка на вербі.

В китиці є і айстри, і гвоздики, і левкої, а хіба ж китиця тому негарна, хіба ж вона була би краща, коли б її зробити з одної породи квіток? І невже ж краще було би, коли б всі птахи на одну ноту співали і всі овочеві дерева одні овочі родили і всьо збіже лиш одну тілько пшеницю давало? Так само гадаю, що й загальний поступ кращий, коли в нім є всілякі національні прикмети.

Нашу народну ношу врятуємо не самим тільки словом, але й ділом. Якже це? А так, щоб панночки наші, попадянки, учительки тощо добрий примір своїм сестрам-селянкам давали. Гадаю, що як панночки стануть вбиратися по-народному, то й сільські дівчата підуть за ними. Але треба, щоб убиралися не маскарадно, а стилево. Полтавські вишивки, гуцульські фоти, циганські лелітки, а до того на голову якийсь московський кораблик, — ні, такий «стрій», нікуди не годиться. Його нікому не треба. Але вшийте собі звичайне вбрання, хоч, може, і з тоншого та кращого матеріалу, тілько вірно, так, як у вашому селі носять або перед війною носили, а побачите, що воно кожному подобається.

Отже — спробуймо!

Ванзее, 1923 р.

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею, - а ви й дальше воюєте самі поміж собою? А ви й дальше сваритеся о межу, видираєте один одному малий клаптик землі, щоби стратити цілу країну? А ви й дальше маєте на увазі тільки власне ваше добро, власні достатки й власні почесті! Вас вітчина мало що обходить!

Зараз на сайті

На сайті 402 гостей та відсутні користувачі

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання