Сьогодні виповнюється 30 років з часу затвердження Верховною Радою України музичної редакції Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.

Вперше «Ще не вмерла Україна» як пісню з нотами Михайла Вербицького було надруковано в одному з часописів Галичини у 1865 р. А перше публічне виконання відбулось того ж року у Перемишлі 10 березня як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасу Шевченку.

Впродовж 1917-1920 років пісня «Ще не вмерла Україна» стала державним гімном УНР, ЗУНР, Карпатської України. Разом з «Вічним революціонером» звучала на проголошенні Акту Злуки. В радянський період «Ще не вмерла Україна» було фактично заборонено, її виконання загрожувало переслідуваннями. Завдяки українським емігрантам в різних куточках світу пісня-гімн не стерлася з народної пам’яті, а навпаки — отримала численні варіації тексту та обробки мелодії, стала символом незнищенності прагнень українців до свободи.

У 1916 році за фінансової підтримки Української Культурної Ради побачив світ пісенник «Ще не вмерла Україна. Співаник з великих днів», упорядником та ілюстратором якого виступив наш земляк Богдан Лепкий. У фондовій збірці музею діяча зберігається ксерокопічне видання цього співаника, здійснене куратором архіву Богдана Лепкого та фундатором музею д-ром Романом Смиком. Те, що упорядник назвав пісенник за першим рядком пісні «Ще не вмерла Україна», більше того, помістив її в збірнику першою, засвідчує виняткове значення твору для піднесення на дусі борців за волю і долю українського народу в часі Першої світової війни, визвольних змагань українців 1917-1920 років.