Тернопільська обласна рада

 

oda.te.gov.ua

 

kultoda.com.ua

 

mincult.kmu.gov.ua

 

president.gov.ua

 

rada.gov.ua

 

Бережани

Нас відвідали:

2015613
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Цього місяця
Всього
1119
1478
12664
1119
2015613

НА СПАСА В РОЗІ

Згадки з дитячих ранніх літ…

Богдан Лепкий

Спогади дитинства, як сонячні зайчики, метушаться, то збираються докупи, то розбігаються урозтіч, висвітлюють у пам’яті, ніби прожектором, дорогі серцю картини. Зазвичай дорослі люди згадують своє дитинство у світлих, радісних тонах, як час забав та безтурботності. А письменники ще й часто з цих спогадів «позичають» щось для своїх творів. Сьогодні пропонуємо вам фрагмент із «Казки мойого життя» Богдана Лепкого, написаний на основі спогадів з раннього дитинства письменника, пов’язаних зі святом Преображення Господнього, водночас розпочинаємо нову рубрику «П’ять хвилин на добру книжку».

Ще мій покійний дід викопав був в Розі ставок, а на Кирничках розвів пасіку. […]

Ставок чомусь-то нагадував нам казку, одну з тих, що як їх слухати, то мурашки бігають по спині.

Кирнички — то друге діло.

Там була пасіка, а в пасіці мід і дулі, солодкі, як цукор, там жив пасічник Кость Голубович і його жінка Гандзуня, «найдобріша бабуся».

Одно тільки лихо, — ми так якось вимовляли це слово Кирнички, що з нас сміялися люди.

-Киницьки, Киницьки, — покривлювалися нам.

І тому-то ми в нашій мові Кирнички прозвали Рогом. Прогулка в Ріг (себто на кирнички) — це була наша мрія.

-Як будете чемні, то поїдете туди на Спаса, — обіцяв нам батько, а батькове слово святе. Тому-то хоч як воно тяжко, а все ж таки ми хотіли бути чемними. Не знаю, чи були, але на Спаса, по службі Божій і по обіді, заїхала перед фіртку бричка, і троє нас, як три горобчики, поскакало до неї. […]

Їдемо.

Хати всміхаються до нас, дерева гілками махають: щасливої дороги! […] Дорога скочується у балку. Яницька притримує нас, щоби ми не поскочувалися з брички. Таке-то, як живе срібло!

А перед нами вже й пасіку видно. Мов зелений остров серед жовтого моря. Остров обведений остріжком. У ньому ворітця. Від воріт до хати каблук коло каблука, обвитий хмелем, ясьчиком і повійками. Гарно так, тінисто.

Хата звичайна, сільська, Стіни білі, а приспа жовтою глиною чистенько підведена.

Біля хати великий сад. Груші такі крислаті, як дерева в лісі. Поміж деревами улиї.

Оце і пасіка наша. […]

Пасічник виходить нам назустріч.

Він високий, з довгою бородою, як св. Онуфрей на образі в церкві. А може, це й він? .. Хто його зна… Може, й він? […]

А Кость, не прочуваючи цих сумнівів, помагає нам вилазити з брички. Возьме попідпашки, піднесе високо-високо, махне, і дивись, ти вже за ворітьми, на стежці. […]

Дрібочемо зеленим підсінням під хату. Ось ми вже і на приспі, я і мої дві молодші сестрички. Сам дріб.

Перед нами великий столець, накритий вишитим рушником. […] На стільці у поливаній мисці кришка свіжого меду. Зверху вона біла-білесенька, а під сподом густий пахучий мід, витік з неї.

Гандзуня виносить з хати новий житній хліб, печений на капустянім листку. На його підошві всі реберця і цілий рисунок листка відбився. […]

А гостонькам аж слина з рожевих уст тече. Але вони не вміють дібратися ані до непочатої кришки меду, ані до великого бохонця хліба.

Голубович усміхається. Відпинає від ременя ніж, на якому є і кресало, і протичка, і спущало, і всілякі інші потрібні інструменти, робить над мискою хрест і шматує кришку. З жалем дивимося на перекроєні шестигранні комірочки, з яких витікає мід. […]

А Гандзуня за той час накроїла спорі шматки хліба і не толкує нам, хто, коли і як його зробив, лиш мастить медом і кожному в руку суне. […]

Їмо, а перед воротами коні хрупають траву, а сонце крізь листя дерев продирається і зайчиками золотими на стежці скаче. В пасіці пчоли гудуть.

Іноді зашелестить листя і спіла грушка покотиться по стежці. […]

Пасічник бере мене за руку:

-         Підемо між улиї в сад. […]

Приходимо під яблінку, що зародила вперве. Кость нагнув гілляку, і кілька спілих яблук гегепнуло на землю. […]

Обвантажений вертаю до своїх. Сидять під хатою на колінах у Гандзуні, такі рум’яненькі, як яблучка, осяяні сонцем і тією щирою дитячою радостею, ще яснішою від сонця.

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею ... 

Зараз на сайті

На сайті 10 гостей та відсутні користувачі

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання