Лепківська географія

Крегулець – село у Гусятинському районі Тернопільської області. З цим селом пов’язані перші роки життя Богдана Лепкого. о. Сильвестр Лепкий на час народження сина був на парафії в селі Ялинкуватому на Львівщині, тут і повинен був народитися майбутній письменник. Але молода мати побоялась народжувати серед чужих людей у горах, тому поспішила на Поділля до батька о. Михайла Глібовицького у с. Крегулець. Та, за її словами, не встигла доїхати і народила сина по дорозі до батьківського дому на хуторі Кривенькім в хаті учасника польського повстання 1863 р. Оскільки хутір належав до Крегулецької парафії, то й метричний запис про народження Богдана Лепкого був зроблений у церкві с. Крегулець 9 листопада, що й зумовило згодом до називання дослідниками двох дат народження письменника. Через рік о. Сильвестр Лепкий перебрався у Крегулець на парафію тестя, а о. Михайло Глібовицький переїхав до Бережан. З крегулецьким приходством пов’язані найтепліші дитячі спомини письменника: тут здобув перші уроки освіти і виховання, за одну зиму навчився читати, писати і рахувати, заслухався розповідями батька, матері, няньки Яницької.

Бережани – районний центр на Тернопільщині. Через проблеми зі здоров’ям, батьки змушені віддати несповна п’ятилітнього хлопця у Бережани. Богдан замешкав у свого діда о. Михайла Глібовицького. Дід був Бережанським деканом, віце-маршалком Бережанського повіту, впливовою людиною в краї. Під його дбайливою опікою стрімко розвивався духовний світ майбутнього письменника. Навчався Богдан спочатку у нормальній школі, а в 1883 р. поступив до Бережанської гімназії. Не лише добре вчився, а й був активним у позакласному житті: співав у хорі, декламував вірші. Мав можливість познайомитися з багатьма відомими акторами мандрівного українського театру «Руська Бесіда», який часто гастролював у місті, а актори гостювали у домі діда. Брав також приватні уроки малярства у Юліана Панькевича, відомого згодом українського художника, а на той час – випускника Бережанської гімназії. Гімназію Б. Лепкий закінчив з відзнакою у 1891 р. У Бережани повернувся уже суплентом (заступником вчителя) у гімназію. Окрім викладацької праці, активно включився у громадсько-культурне життя краю: брав участь у заснуванні читалень «Просвіти», був активним учасником хору «Боян», драматичного гуртка, організував концерт Соломії Крушельницької у Бережанах. Хоча все свідоме життя Б. Лепкий прожив на чужині, Бережани завжди поставали у його найсвітліших спогадах: «Бережани, місто моїх літ молодечих, найкраще для мене місто в світі! Чи ви й для других такі гарні – не знаю. Знаю тільки, що хто декілька літ прожив у ваших мурах, не забуває вас ніколи і в думках відвідує вас так радо, як я радо нині відвідати вас хочу…».

Поручин – село в Бережанському районі. Сюди переїхав на парафію о. Сильвестр Лепкий у 1881 р. «Мені, зокрема, здавалося, що ніде в світі не було так гарно, як у Поручині. Ніде потік не шумів так казково, не шелестіли так таємничо верби, й місяць не заглядав так мрійливо у воду… Туди їздив я з Бережан від діда на свята й на вакації в жнива. Чого не дали мені Бережани, те завдячую Поручинові. Там я пізнав село та зжився з сільським народом» - писав Б. Лепкий у «Казці мойого життя».

Жуків – село у Бережанському районі. У 1891 р. сім’я Лепких переїжджає до Жукова. Сюди приїжджав на вакації Б. Лепкий уже як студент Львівського університету, тут провадив літні малярські студії під керівництвом М. Івасюка, тут відбулося особисте знайомство з Іваном Франком. З життя Жукова та навколишніх сіл черпав сюжети для своїх оповідань. «З гордістю мушу згадати, що вулицю від колишньої корчми на приходство охрищено моїм іменем, а мене іменовано почесним громадянином Жукова. Це мій найвищий і для мене найдорожчий титул…» - писав Б. Лепкий.

Відень. Мріючи стати художником, Б. Лепкий, після закінчення Бережанської гімназії, вступає до Академії мистецтв у Відні. Через кілька місяців переводиться на філософський факультет Віденського університету. На подальші курси навчання переводиться до Львівського університету.

З початком Першої світової війни 1914 р. Б. Лепкий з родиною переїздить до Відня. Тут починають виходити українські часописи, засновуються «Союз визволення України», «Культурна рада», «Допомоговий комітет» та ін. Б. Лепкий допомагає в організації Легіону Українських Січових Стрільців. Працював у часописі «Вісник Союзу визволення України». В цей час пише багато поезій та оповідань воєнної тематики, впорядковує співаник «Ще не вмерла Україна», читанку для початкової школи з українською мовою навчання та ін видання.

Львів. У 1892 р. Б. Лепкий перевівся на навчання до Львівського університету. Під час навчання був активним членом студентського товариства «Ватра», хору «Боян», допомагав впорядковувати бібліотеку «Просвіти», був співорганізатором товариства «Сокіл». Під час праці в Кракові часто приїжджав до Львова для участі у різноманітних культурних заходах, співпрацював із видавництвом т-ва «Просвіта». Літературне угрупування західно-українських письменників «Молода Муза», до якого належало чимало письменників, художників, композиторів вважало Б. Лепкого своїм натхненником, бо кожного приїзду до Львова зустрічався з ними, розповідав про нові віяння у європейському мистецтві, новинки літератури.

Краків (Польща). 1899 р. Б. Лепкий стає лектором з української мови у Ягеллонському університеті в Кракові. Паралельно викладав ще у кількох польських гімназіях, на вчительських виділових курсах, багато писав, перекладав. Оселя Лепких в Кракові стала своєрідною «українською амбасадою». Сюди приходили В. Липинський, О. Луцький, К. Студинський, М. Бойчук, К. Трильовський, М. Жук, В. Стефаник, В. Оркан та ін. відомі громадські діячі, художники, письменники. 1901 р. у Кракові відбулося офіційне відкриття «Словянського клубу». Б. Лепкий став редактором україністичного відділу у журналі «Світ словянський», де веде дві постійні рубрики «Руська хроніка» і «Огляд руської преси». Його часто запрошують до Львова, Станіславова, Коломиї, Нового Санча, Чернівців, Тернополя, Бережан та інших міст краю на великі народні свята та ювілеї М. Лисенка, Т. Шевченка, М. Шашкевича, на яких виголошував промови, декламував вірші, які знаходили щире захоплення у громадянства.

Наприкінці 1925 р. Б. Лепкий повернувся до Кракова з Німеччини. Продовжив свою працю в Ягеллонському університеті, читав для студентів лекції з історії української літератури, очолював кафедру української літератури. На сторінках польської преси виступав з перекладами української класичної й сучасної поезії. Після Першої світової війни Б. Лепкий пише здебільшого прозові історичні твори, перейшовши до великих форм - повістей, романів, переважно історичної тематики, в яких для зображення завжди обирав таку постать чи етап в історії України, які б стали прикладом для тодішніх визвольних змагань, сприяли вихованню патріотизму, любові до рідного краю у молодого покоління. Як редактор підготував до видання твори багатьох українських письменників. Б. Лепкий співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві й належав до його керівництва. 1938 р. польський президент іменував Б. Лепкого сенатором в останній каденції сенату. 21 липня 1941 р. Богдан Лепкий помер від серцевого нападу. Похований у Кракові на Раковицькому кладовищі в гробівці радника апеляційного суду Гната Шайдзіцького.

З листопада 1915 р. у Раштаті (Німеччина) , а з лютого 1916 р. до січня 1921 р. у Вецлярі (Німеччина) Б. Лепкий працював в таборах для військово-полонених російської царської армії. Перед письменником та іншими співробітниками Просвітнього відділу стояло завдання виховати з колишніх солдат якнайбільше свідомих українців. З січня 1920 р. Б. Лепкий переїхав у Берлін, де очолював (до 1925 р.) «Український Допомоговий Комітет», «Комітет Опіки над Утікачами» та «Товариство Охорони Могил», належав до організаторів «Товариства Вищої Освіти» та українських видавництв. З грудня 1922 р. до 1925 р. письменник з родиною жив у Ванзеє біля Берліна. Працює в «Українському Червоному Хресті», очолював берлінську українську «Громаду», продовжував дописувати до еміграційних часописів, співпрацював з українськими видавництвами.

Черче – село в Рогатинському районі Івано-Франківської області. У 1932 р. на святкуваннях на честь 60-річчя від дня народження письменника рогатинська та бережанська громади зібрали кошти і на них побудували у курортному селищі Черче будинок для Б. Лепкого, який отримав назву «Богданівка». Він став місцем літнього відпочинку для митця після річної виснажливої праці та одним із центрів культурно-громадського життя галицьких українців того часу.

Жовчів – село в Рогатинському районі Івано-Франківської області. Сюди Б. Лепкий часто приїжджав у гості (особливо різдвяні та великодні свята) до своєї двоюрідної сестри, чоловік якої о. Петро Смик був парохом села. На знак подяки родині сестри намалював для новозбудованої жовчівської церкви дві намісні ікони, чотири образи на кивоті та образи євангелистів на царських воротах. Ці ікони по сьогодні є в Церкві Святого Михаїла в Жовчеві.

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею, - а ви й дальше воюєте самі поміж собою? А ви й дальше сваритеся о межу, видираєте один одному малий клаптик землі, щоби стратити цілу країну? А ви й дальше маєте на увазі тільки власне ваше добро, власні достатки й власні почесті! Вас вітчина мало що обходить!

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання