БОГДАН ЛЕПКИЙ - ПОПУЛЯРИЗАТОР ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ

Стрілець Наталія

старший науковий співробітник

Обласного комунального

музею Б. Лепкого

м. Бережани

БОГДАН ЛЕПКИЙ - ПОПУЛЯРИЗАТОР ТВОРЧОСТІ

УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ

Творча особистість Богдана Лепкого є надзвичайно багатогранною: письменник, педагог, оратор, літературознавець, редактор та упорядник книг українських письменників, художник, публіцист, громадсько-культурний діяч. А з ранніх літ Б. Лепкий мріяв стати художником, планував зобразити всю історію України на полотні. І хоча реалізувати свою дитячу мрію не вдалося – професійним художником так і не став, але малювати продовжував усе життя, як і цікавитися мистецтвом. Те зацікавлення наклало відбиток на всю його творчість: літературні тексти, спричинило до появи мистецтвознавчих розвідок та активної діяльності як популяризатора творчості українських митців.

А почалося все, мабуть, із творчої дружби з Миколою Івасюком. Саме під його керівництвом Б. Лепкий продовжував уже самостійне навчання малярству, створив кілька історичних полотен, зокрема, «Коронацію Данила», «Козацькі бої», ілюстрації до народних історичних пісень. Доволі міцній дружбі між митцями сприяв, як зазначає Н. Гавдида, інтерес до історичного живопису і бажання розвинути цей жанр в українському малярстві [Гавдида 2011:39].

 

Згодом, будучи уже викладачем Ягеллонського університету, Б. Лепкий вирішив написати статтю про картину Івасюка «В’їзд Б. Хмельницького до Києва», яка була у 1898р. виставлена у Промисловому музеї Чернівців, щоб привернути увагу широкого кола громадськості до цієї картини і творчості художника загалом. Стаття була надрукована у газеті «Діло» від 13.04.1898р. У ній нема, як планував автор раніше, відомостей про художника, проте поміщено детальний опис полотна, який вказує нам на високу мистецтвознавчу ерудицію автора. «Цією публікацією письменник намагався привернути увагу читачів до проблем, з якими стикалися тогочасні живописці, прагнув популяризувати твір Миколи Івасюка «В’їзд Б. Хмельницького до Києва», а також активізувати українську громадскість до видання репродукції цього історичного полотна» [Гавдида 2011:43].

Досі нічого не було відомо про розвідку Б. Лепкого «Про артиста-маляра п. Северина», яка була опублікована 1908р у «Руслані» Олександра Барвінського. У листі до редактора часопису Б. Лепкий так пояснював мету написання статті: «…хочу привернути увагу наших людей на дуже талановитого українського маляра, про котрого нічого досі не писалося» [Лепкий 2011:103]. У дописі Б. Лепкий, зокрема, з гордістю пригадує той момент, коли викладачі Краківської академії мистецтв Виспянський та Станіславський розглядали перші мистецькі праці Івана Северина і вже тоді бачили його майбутність як великого художника. На відміну від розвідки про картину М. Івасюка, у згаданій статті немає детального аналізу полотен Северина, автор лише інформує читача про певні досягнення маляра, зокрема, про те, що він виставив кілька своїх етюдів у паризькому салоні. Б. Лепкий успіхам художника дуже радів, бо саме завдяки його старанню І. Северина зарахували до академії мистецтв в Кракові.

1911р. у газеті «Неділя» було опубліковано статтю Б. Лепкого «Олекса Новаківський». Ця стаття, за твердженням Д. Горняткевича, стала першою рецензією на творчість цього талановитого художника, а саме на персональну виставку митця у Краківській палаті мистецтв. Із допису дізнаємося, що мала за розмірами зала не могла вдало розмістити понад сто картин О. Новаківського, через що вони були розміщені дуже близько одна до одної і відвідувачі, оглядаючи їх, змушені були терпіти певні незручності: «… вони (образи (картини) – Н. Стрілець) висіли один біля другого і не мали поміж собою тих спокійних, нічим на заповнених площин, на котрих могло би око відпочити в довгій мандрівці від полотна до полотна» [Літинський 1911: 1].

Проте ці недоліки,як і погане освітлення, не зіпсували сильного враження від виставки загалом. Протягом місяця її відвідало чимало людей, серед них «щонайліпші польські артисти», а також великий «покровитель нашої штуки» митрополит Андрей Шептицький. Усі вони давали схвальні відгуки на адресу О. Новаківського, але пресова критика зайняла доволі незрозумілу позицію. Так рецензенти місячника «Krytyka» та інших часописів признали «талант, силу, оригінальність…» митця, та багатьма «але старалися цілковито ослабили оці признання». А «річевих, справедливих, але прихильних критик не хотіли містити, бо , мовляв, обійдеться» [Літинський 1911:1]. Б. Лепкий причину такого ставлення вбачав у тому, що кілька своїх найкращих картин художник підписав українською мовою, а «свій власний портрет змалював в українській сорочці. До того ж виставу звідав український митрополит – хіба ж вам ще більше треба?» [Літинський 1911: 1]. Після відвідин митрополита дирекція «Towarzystwa sztuk pienknych» поспішила закрити виставку не викупивши у митця жодної картини. Б. Лепкий далі зазначає, що митець не повинен засмучуватися такими діями з польської сторони (все таки було визнання і шана від художників і знавців мистецтва в Кракові), а шукати підтримки і розуміння серед українців, «бо годі, щоб польське товариство піклувалося українською штукою». Висловлює автор також сподівання, що подальша мандрівка виставки до Львова та Києва буде більш вдалою і картини Новаківського оцінять «як слід у Львові і що артист знайде серед рідної суспільності тую прихильність, на яку собі безперечно заслужив» [Літинський 1911: 2].

Як і в попередній статті про І. Северина, не знаходило тут глибокого аналізу творів митця. На такий спосіб написання вплинула мета, яку собі ставив автор: «популяризувати творчість Олекси Новаківського серед широких верств населення, а не вузького кола освічених знавців» [Гавдида 2011:45]. Про це свідчать і останні рядки статті, що виражають не тільки погляди автора, а й багатьох діячів української культури того часу: «Не від річі буде звернути увагу наших людей на те, що чоловік не жиє тільки тілом, але й духом, і що справа народна вимагає не тільки розбудженої енергії в напрямі економічнім, промисловім і взагалі в напрямі убезпечення матеріального побуту, але також, і то у високій мірі, вимагає від нас інтересу для духовного розвитку, для нашої літератури і штуки. На тих полях ми робимо дуже а дуже мало, і то не через брак літературних та артистичних талантів, а через байдужість загалу» [Лепкий 2011:403-404].

Про глибоке знання історії мистецтва, а саме українського, свідчить його стаття у газеті «Ілюстровані вісті» за липень 1940 року. У ній Б. Лепкий стверджує, що українські майстри розмалювали в королівському замку щонайменше чотири каплиці: Святої Трійці, Чесного Хреста, Марійську, Гінчі. Детальніше зупинився на каплиці Чесного Хреста. У статті вміло поєднав опис культової споруди із зауваженнями щодо стильової неузгодженості окремих фрагментів храму, техніки розпису (невдало здійснений, бо не по свіжій штукатурці), стильової належності розписів, що є свідченням високої мистецької ерудиції автора. З цього приводу товариш Б. Лепкого художник Д. Горняткевич писав: «Наш поет розумівся на мистецтві так знаменито, як рідко хто в нас. Я пізнав тільки двох таких знавців-українців (з-поза малярських кругів): перший був Митрополит Андрей, другим був Богдан Лепкий» [Горняткевич 1941:7].

Під час Першої світової війни Б. Лепкий не полишав свого захоплення мистецтвом. У Берліні він часто відвідував музеї та мистецькі галереї, захоплювався різьбою в єгипетському музеї. Знався на теорії мистецтва, тому міг давати мистецькі поради художникам. Так, навіть взяв на себе місію наглядати за виконанням вітражів, запроектованих Петром Холодним для церкви в Мразниці коло Борислава. Після смерті художника Б. Лепкий виголосив у Краківській «Просвіті» реферат про його творчість. Доробок митця у сфері церковного малярства охарактеризував як синтез «розвитку іконографічних форм і концепцій у візантиці. Все, що досі найкраще давало візантійське малярство, викристалізувалося в його композиціях до прегарних форм, до повного вицвіту» [Горняткевич 1943: 36]. Тому, на думку Б. Лепкого, найвідповіднішим приміщенням для всіх образів П. Холодного була би спеціально побудована й устроєна каплиця, щось на зразок каплиці для картин німецького художника Ганса Томи в Карльсруге.

В таборі для військовополонених у Вецлярі провадив Б. Лепкий малярську школу, його учнем був відомий згодом митець І. Бабій. Частим гостем у оселі Лепких в Берліні був також Юрій Лукомський, маляр, історик українського мистецтва [Горняткевич 1943: 35].

За словами того ж таки Д. Горняткевича, у сучасних йому художниках Б. Лепкий цінував освіченість, працю над собою, над самовдосконаленням. До крайніх модерністів відносився з легковаженням, експериментування «для використовування наївності снобів уважав за звичайну забріханість» [Горняткевич 1943: 36].

Після повернення до Кракова, продовжував своє спілкування з польськими та українськими митцями, сам принагідно малював. У краківській квартирі мав цілу галерею картин і різьб визначних українських митців: портрет Мазепи роботи О. Куриласа, портрети і пейзажі І. Северина, родинні портрети Лепких роботи М. Бойчука, краєвиди І. Труша, П. Холодного й Новаківського, різьбу М. Гаврилка, Г. Крука, Н. Кисілевського. Таким чином їх зберігав і популяризував, бо в оселі, як уже згадувалося, бувало чимало гостей. Було й так, що приходили спеціально для того, щоб причаститися високодуховними творами українського мистецтва.

Література:

1.            Гавдида 2011: Гавдида Н. Богдан Лепкий – мистецтвознавець // Богдан Лепкий Вибрані твори: У 2т. – К.: Смолоскип, 2011. – Т.2. – С. 38-54.

2.            Горняткевич 1943: Горняткевич Д. Богдан Лепкий як маляр //Богдан Лепкий (1872-1941). Збірник у пошану пам’яті поета. – Краків: Українське видавництво, 1943. – С. 33-37.

3.            Горняткевич 1941: Горняткевич Д. Богдан Лепкий як маляр // Ілюстровані Вісті (Краків). – 1941. – Ч.8. – С. 7.

4.            Журавлі 2001: Журавлі повертаються…: З епістолярної спадщини Б. Лепкого. – Львів, 2001. – 920с.

5.            Лепкий 2011: Лепкий Б. Про артиста-маляра п. Северина // Богдан Лепкий Вибрані твори: У 2 т. – К.: Смолоскип, 2011. – Т. 2. – С. 401.

6.            Літинський 1911: Літинський Нестор Олекса Новаківський // Неділя. – 191. – 29 жовтня. – Ч. 42. – С. 1-2. (допоміжний фонд музею Б. Лепкого П.№ 3а.).

Лепківська цитата дня

 

 

У різдвяні свята

Спішім брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від ціли,

І заколядуймо...

 

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання