ГІМНАЗІЯ У РАТУШІ (НА ПІДСТАВІ АНАЛІЗУ БОГДАНА ЛЕПКОГО)

Ірина Ухман,

старший науковий співробітник

обласного музею Б.Лепкого

(м.Бережани).

ГІМНАЗІЯ У РАТУШІ (НА ПІДСТАВІ АНАЛІЗУ БОГДАНА ЛЕПКОГО)

Початки заснування гімназії у Бережанах сягають 1805 року, коли її перенесли із Збаража з «тамошніми учителями та учениками». Розташувалась вона у Ратуші на другому поверсі. Ці приміщення разом із безкоштовним опаленням подарував граф Потоцький.

Про Бережанську гімназію та навчання в ній Богдан Лепкий чув, будучи ще малим. Адже його дідусь по матері о. Михайло Глібовицький та батько О. сильвестр Лепкий навчались тут. У своїй праці «Маркіян Шашкевич» та в книзі спогадів «Казка мойого життя» Б.Лепкий подає досить детальні описи діяльності гімназії у 20-х роках 19 ст.  

З 1818 року навчання велось за новим планом, згідно якого геометрію фізику та природничі науки були скасовані. Вивчали в основному латинську, грецьку та німецьку мови, історію, географію, агрономію та релігію. Невелику увагу приділялось вивченню алгебри та польської мови. В кожному класі учнів всі предмети вчив один вчитель з 1 по 4 клас, а в п’ятому приходив інший. Таким чином «учень закінчував гімназію знаючи лише двох професорів».

 

Навчання в гімназії починалось з восьмої години. Той хто добре вчився зранку перед восьмою годиною, ішов до церкви і дзвонив, щоб ціле місто знало, що в гімназії починається навчання. Тоді з усіх сторін міста спішили учні на навчання, вступаючи до грекокатолицької церкви. Кожен учень промовляв молитву, і біг до школи. Навчання тривало 3-5 годин (після 2-3 годин навчання робили перерву на обід). Всього заняття тривали 18 годин на тиждень. В четвер, суботу і неділю були вихідні. Вихідними були також дні на які припадали великі релігійні свята римо-католицької церкви. Свята греко-католицької церкви не святкували аж до 1827 року коли з придворної канцелярії вийшов декрет «щоби в гімназіях, в яких навчається чверть учнів греко-католицької віри, 10 днів святкових руських було вільно від шкільної науки».

За часів навчання Шашкевича в Бережанській гімназії тут працювали такі вчителі: Йосиф Бєлєчки, Василь Петрович, Іван Васькевич, мартин Гора, Франц Каутцки, Йосиф Попкевич. Агрономії учив МихайлоБєлєцкий, а римо-католицької релігії кс. Францішек Новотни. Вчителя грекокатолицької релігії не було, тому українці змушені були вивчати римо-католицьку релігію.

Префектом гімназійним був Андрій Сулішевський, директором - Каземір Мільбахер. Заступник директора з правом візитації був місцевий латинськи парох кс. Стефан Ступніцкі. Гімназія підлягала науковому відділу у Львові, а директором гімназійних наук (інспектором) був – канонік капітули римо-катол. У Львові Френц Захаріясевич.

Методика навчання в Бережанській гімназії була традиційною для тогочасної Європи. Більшість навчального матеріалу учні вчили напам’ять. Заохочували учнів до навчання в основному різними покараннями : «саджали за «ослячу парту», кликали на «чорну каву» (від котрої в очах робилось чорно), і навіть закривали до карцеру, який був гніздилищем щурів. До учнів 5-6 класів ставилися з більшою повагою ніж до молодших, їх не карали привселюдно, не називали «свинопасом», лише говорили: «Віддам вас до війська», що було той час серйозною погрозою , через те що служба в армії тоді тривала 20 років.

Навчання в гімназії велось німецькою та латинською мовами. Українська мова в гімназії була заборонена навіть для спілкування між учнями. Богдан Лепкий детально описує покарання яке отримували учні, порушили цю заборону. «Тому, хто забувся і заговорив з товаришем рідною мовою потрапляв у руки signum. Була це книжечка, оправлена в дощину, котру носив винуватець на шиї так довго, поки не приловивдругого на тій самій провині. Тоді тому другому завішував нещасливий signum, записуючи в ньоьу ім’я і прізвище. В суботу професор оглядав signum і завдав всім записаним кару, останньому найбільше». Тому на латині бережанські учні розмовляли краще, а ніж рідною мовою.

У вільний від навчання час учні Бережанської гімназії грали в улюблені ігри з м’ячем, плавали по ставу, старші йшли до лісу із «стрільбою». Цікавими для учнів бли приїзди єпископа, директора наук гімназійних, або намісника. Тоді учні з вчителями виходили далеко за місто (на львівську дорогу), щоб провести гостя до міста.

Дуже святково закінчувався в Бережанській гімназії шкільний рік. Свято відбувалося в церкві, в якій великою занавіскою закривали іконостас, ставили довгий стіл накритий зеленим сукном, а на столі «укладали (ставили) дневники і нагороди шкільні». За таким столом на першому місці сідав староста, як директор гімназії, біля нього латинський парох, як «віце-директор» та інші місцеві достойники. Далі стояли учні і їх родичі. Цю подію супроводжувало музичне оформлення військових сурмачів. Згодом мав промову «ретор», тобто один з учнів VI класу, після якої префект починав читати імена найкращих учнів з кожного класу. Довго ціле місто дивилось на них як на героїв дня. Після цього свята починались канікули («вакації»). Кожний учень отримував друкований звіт(атестат).

Звичаї і порядки в Бережанській гімназії 80-х років були дещо іншими.

Як і раніше гімназія займала весь другий поверх Ратуші, а внизу були різноманітні крамниці. В класах поміщалось 40-50 учнів. Інтерєр класів був традиційним для шкіл тих часів. «покраяні ножиками лавки, катедри, одна – дві шафи й вішалка на плащі. По стінах – географічні карти й образи. Бідно але чисто. Знати було дбайливе око господаря її, директора» [КМЖ(150)]. Також в гімназії був один великий клас у якому щонеділі, в свята та перед Великоднем відбувались різні заходи. На них були присутні понад двохсот учнів і тому в залі ставало так душно, що деякі з молодших учнів навіть втрачали свідомість. Спортивного залу гімназія не мала і тому обов’язкові заняття з гімнастики відбувалися в коридорах. Цікаво, що вчитель на ці заняття приходив тільки на початок уроку, а далі вправи проводили його асистенти, старші хлопці з VI класу, «сильні в руках і ногах, а менше в головах». Дисципліна на заняттях від цього не страждала, оскільки в гімназії була традиційна повага до старших, тому старшокласників слухалися так само як і вчителя.

Перед початком занять гімназисти йли на службу Божу до церкви, яку правив о. Соневицький., після чого йли до гімназії. Навчання починалося о 8 годині з короткої молитви.

За часів Богдана Лепкого в гімназії вже були уроки з грекокатолицької релігії та української мови. Правда вивчення української мови було «умовно обов’язковим», тобто за вибором. Ходили на ці заняття всі українці та деякі поляки.

Греко-католицьку релігію та українську мову вчив о. Михайло Соневицький – заступник директора М. Куровського. Із спогадів Б.Лепкого він належав до тих людей, «що без них здавалося, не лише Бережани, але й цілий світ не міг би існувати. Без нього сумно було б і в гіьназії й у місті, без нього всі ми почувалися б сиротами, бо не було б до кого звернутися за допомогою…він знав про кожний прикрий випадок, про кожну халепу, в яку попадав його ученик і рятував його, не чекаючи, поки він прийде й попросить» [КМЖ, ст. 172]. На своїх заняттях о.Михайло виховував у своїх учнів повагу до батьків , почуття патріотизму та любовідо свого народу, закликав до здорового способу життя. Хоч він і не вчився на учителя української мови та дуже захоплювався творами Шашкевича, Шевченка, читав напа’ять їхні твори. Деяких письменників він знав особисто:Миколу Устияновича, Антона Могильницького та інших. Катехит був чудлвим розповідачем, він «живо» малював картини постатей, подій, тому «година нашої мовиминала нам не раз навіть скоренько, і ми не жаліли, що разом із товаришами поляками й жидами не пішлина обід».

Особливу увагу хочеться приділити директору гімназії Матеушу Куровському. Читаючи розділ «Гімназія за Дирекотра Куровського» із книги «Казка мойого життя» можна зробити висновок, що ця людина була у великій пошані як і у Богдана Лепкого, так і в учнів гімназії. Це був чоловік середнього зросту, міцної будови тіла, завжди старанно виголений, з невеликими вусами. Ходив не поспішаючи, «голову не задирав угору, але й не хилив її в долину», здалеку було видно, що це серйозна людина, відповідного статусу. Завжди врівноважений, спокійний, поважний. Ніколи не злився і не кричав. Тому кожне його слово догани набирало більшої ваги. До учнів відносився , як до «синів своїх. Цікавився тими гімназистами, які проявляли талант до мистецтва, або до якогось одного предмету. На його думку, ті, що знають всі предмети однаково, можуть стати дуже хорошими громадянами, але «середньої міри», а йому, як директорові, хотілося, щоб з Бережан виходили люди «знатні і імениті». Тому до Бережан з’їжджалися співаки і художники. За часів Б. Лепкого Бережанську гімназію закінчили композитори Січинський, Орловський, художник Панькевич та інші.

В гімназії були два хори: український і польський. Український співав у церкві а польський – у костелі. Зимою в четвер відбувалися «музично-декламаційні» концерти, на які приходили запрошені гості з міста, професори гімназії, старші і молодші учні. Виконували українські і польські твори. В оркестрі грали як поляки так і українці . Професори, хоч і ходили на концерти але нарікали на них: казали, що директор з гімназії робить «якусь буцімто консерваторію».

В характері М. Куровського Богдан Лепкий підкреслював одну рису, а саме: його однакове ставлення до всіх учнів, не дивлячись на віру, національність і соціальний статус. Хоча ,як вже згадувалось, вивчення української мови була необов’язкове він приходив на ці уроки, показуючи таким чином, що не вважає цей предмет менш важливим ніж інші. Більше того заохочував поляків відвідувати заняття з української мови, оскільки вважав за потрібне знати дві місцеві мови. Сам М. Куровський не тільки володів українською, але й, не зважаючи на те що офіційна мова була польська, коли бачив, що «якийсь батько, селянин недобре орудує нею, то балакав з ним по-українськи». Директор не раз у разі крайньї необхідності допомагав учням з бідних сімей своїми власними грошами, але робив це через катехита або «господаря класу», тому що не любив «грати ролі добродія». В гімназії він був поважний і тактовний, а поза її межами товариський і дотепний. «Словом, була це людина виїмково добра і директор виїмково спосібний, справжній педагог».[КМЖ, ст 157]

Лепківська цитата дня

 

 

У різдвяні свята

Спішім брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від ціли,

І заколядуймо...

 

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання