ЛЕВ ЛЕПКИЙ – РЕДАКТОР ТА ДОПИСУВАЧ ГУМОРИСТИЧНОГО ЖУРНАЛУ «ЗИЗ»

Стрілець Наталія

старший науковий співробітник

Обласного комунального музею

Богдана Лепкого в м. Бережани

ЛЕВ ЛЕПКИЙ – РЕДАКТОР ТА ДОПИСУВАЧ ГУМОРИСТИЧНОГО ЖУРНАЛУ «ЗИЗ»

У статті розповідається про діяльність Лева Лепкого як редактора гумористичного журналу «Зиз». На матеріалі фондів музею Б. Лепкого, аналізується також творчість Л. Лепкого як одного з авторів цього популярного часопису.

Ключові слова: журнал, «Зиз», Лев Лепкий, сатира, гумор, іронія, карикатура, вступний вірш, фейлетон, цензура.

The article is told about Lev Lepkiy’s activity as a comic magazine “Zyz” editor. At the Museum Lepkiy is analyzed and creativity L. Lepkiy as one of the authors of the popular magazine.

Key words: magazine, “Zyz”, Lev Lepkiy, satire, humor, irony, caricature, introductory poem, feuilleton, censorship.

Як і старший брат Богдан, Лев Лепкий був людиною багатьох обдарувань: поет, прозаїк, драматург, художник, композитор,журналіст, редактор і видавець, громадський діяч, командир кінноти УСС, директор першого українського санаторію «Черче». Звичайно, що найбільшої популярності і слави, як і Михайло Гайворонський та Роман Купчинський, зазнав як січовий стрілець, автор «шедеврів усусусів», «співець стрілецької слави». Та не варто забувати про його багатогранну діяльність на ниві журналістики. Тому у нашій статті детальніше хочемо розглянути його працю як редактора, а згодом просто дописувача популярного гумористичного журналу «Зиз».

 

Отож, у 1924 – 1939 рр. у Львові виходив журнал гумору та сатири «Зиз». Цей часопис мав неабияку популярність серед читачів, бо «вдало і правдиво ілюстрував події тодішньої буденщини, вносив розвагу в сірі будні, зганяв з чола хмарини смутку навіть у найтяжчі часи» [15, с. 274]. Лев Лепкий почав редагувати часопис з 2 числа за 1925 р., тобто з 15 січня. Звичайно, що видавати будь-який український часопис тоді було справою нелегкою, а тим більше гумористичний. Потрібно було чимало зусиль докладати до того, щоб обминати цензурні заборони, приписи. Лев Лепкий з цим зіткнувся одразу. За «особливий погляд» редактора при відборі матеріалів до номера весь наклад журналу було конфісковано цензурою. Тому до читачів потрапив другий наклад Ч. 2 за 1925 р. - у дозволеному цензором вигляді. На титульній сторінці, вгорі над заголовком було розміщено напис: «по конфіскаті наклад другий». Отож, з 2 числа цензурою вилучено: малюнок до вступного вірша, окремі строфи із вступного вірша, присвяченого старому 1924 і новому 1925 рокам, автором якого був Микола Вороний фрагменти тексту з фейлетону «Хожденіє Богородиці по мукам» та кілька строф із вірша «Покутська ідилія». На місці вилучених малюнків, строф віршів, фрагментів тексту фейлетона редактор поставив напис «сконфісковано» [1]. На другій сторінці Ч. 3 за той же 1925 р. було поміщено висновок прокуратора щодо Ч. 2. Писаний від був польською мовою, окрім зазначення, які частини текстів і на яких підставах вилучаються, у ньому також містилося зобов’язання відповідальному редактору, щоб припис безкоштовно було опубліковано у найближчому числі часопису і обов’язково на першій сторінці. Невиконання цієї частини припису тягнуло за собою штраф у розмірі до 400 злотих [2]. Таких випадків на редакторську долю Лева Лепкого випало чимало, тільки у 1925 р. шість номерів довелось видавати другим накладом саме через цензурні вилучення. Так, із Ч. 6 було вилучено повністю вступний вірш [4]; із Ч. 7 – вступний вірш «Світлий день Воскресіння», малюнок «Великодній дарунок» і текст до нього, вірш «Реформований Великдень», фрагменти із «Ватиканської містерії» [5]; Ч. 11 прийшло до читачів без вступного вірша [7]; біля заголовка Ч. 20 теж містився напис «наклад другий по конфіскаті», із нього було вилучено вступний вірш «Листопад (поезія в прозі)», а Ч. 21 містило рішення суду і припис прокуратора про конфіскацію Ч. 20 і заборону його поширення [10,11]. Отак маневрувати між тим, що відібрано до номера, і тим, що дозволяє цензура, та ще постійно латаючи редакційні фінансові дірки, доводилось Л. Лепкому до листопада 1928 р.

За неповних чотири роки редагування журналу Л. Лепкому вдалося залучити до співпраці багато талановитих особистостей, а саме: художників М. Бутовича, П. Ковжуна, П. Холодного-молодшого, письменників, журналістів Р. Купчинського, М. Рудницького, Т. Крушельницького, Є. Пеленського, Т. Курпіту та ін. Справжнім відкриттям для української журналістики став молодий художник зі Стрия Едвард Козак, відомий під псевдонімом Еко, якого Л. Лепкий запросив до співпраці в журналі «Зиз» у квітні 1927 р.

Лев Лепкий, відбираючи матеріали до номера, особливої уваги надавав сміху – погляду, за яким світ бачиться по-іншому, можливо, навіть більш суттєво, а перед загрозою бути осміяним відчуває страх навіть найсильніший. Справді, сатира журналу була універсальною, направленою на всіх і все. На «зизівське» решето потрапляли політики і політичні процеси не лише в Галичині, а й у Європі та світі загалом, діяльність багатьох громадських товариств, популярні до обговорення серед громадянства теми: жіноча емансипація, питання целібату в українській церкві, вироблення єдиних правописних норм, стрілецький гумор та ставлення суспільства до подвигу УСС, моральні якості сучасної людини, недолуга діяльність деяких чиновників та ін.

У фондах обласного комунального музею Б. Лепкого зберігається підшивка журналу «Зиз», яку складають 3 номери за 1924 р., 15 – 1925р., 8 – 1931 р. та 5 – за 1932 р. Тож, за наявними у фондах номерами, спробуємо проаналізувати творчий доробок Лева Лепкого на ниві сатири та гумору.

Свої твори Лев Лепкий друкував під псевдонімами Леле, Зиз, Зизик, Льоньо, Швунг, Оровець, Л.Л. Загалом, дослідники поділяють сатиричні твори Л. Лепкого, опубліковані у «Зизі», на три групи. [16]. До першої належать поетичні твори – вірші гумористично-сатиричного спрямування. Це були, переважно, «вступні» вірші, які друкувалися на другій сторінці часопису. Такий «вступний вірш» під заголовком «Осінні настрої» з’явився вже у першому числі часопису за 1924 р. На перший погляд, - це ліричний опис осені, її красивої природи, але поступово меланхолійність поезії переходить у гірку іронію: «всі чогось чекають», справи робляться лише на словах, на ділі ж – повна інертність і бездіяльність суспільства. Таким же настроєм пройнята поезія «Місто» [8, с. 2] – «стомлене нудьгою» бездіяльності місто влітку, але й бажання докласти своєї праці до чогось в нікого немає. Тон віршів живішає, коли вони є реакцією автора на певний життєвий факт чи подію. Так, приводом до написання поезії «Жура «Тура» стала творчість, а саме фейлетони, талановитого сатирика, дописувача багатьох галицьких часописів Галактіона Чіпки (Романа Купчинського), які викликали широкий резонанс в українській пресі. Автор захоплюється гостротою його сатиричної думки, дотепністю, хоча усі «На Чіпку нарікають / І лають» [2, с. 7]. Досить оригінальним був «вступний вірш» до Ч. 6 за 1925р., присвячений Т. Шевченку. Щоправда цензура майже весь його текст вилучила, але і «вціліла» кінцівка є досить промовистою характеристикою громадянського суспільства не тільки того часу, а й актуальна для нас: «А прийдуть мої роковини / Тоді й не знаєте яке: / Може червоне … жовто сине…/ Нехай буде сяке таке…/ Нехай буде!.. І так / Нагаласуєте без міри / А все це пуття, Без думки, і без віри …» [4, с. 1]. У вступному вірші «Сон», який підписаний псевдонімом Зиз, Л. Лепкий виводить образ міністра фінансів Грабського, який дореформувався до того, що сам тепер не може вивести ладу зі своїми «реформами». Позика в Америки йому приснилась у вигляді бика, що ладен винуватого розірвати на шматки, саме так потрактував його сон «пан Райх», до котрого міністр прийшов за порадою: «А бик страшний / Постава в нього великанська, / То позичка американська…» [9, с. 1]. Політичне забарвлення має і вірш «Св. Андрей в Київі». Зизик, саме так підписав його Л. Лепкий, зазначає, св. Андрій ще багато століть тому попереджав українців, «щоб стереглись вовків в овечих шкурах», бо вже тоді бачив одного з них, що «Лютує, біситься тепер, / На Захід верне очі, / Підносить на хребті Дніпер, / Залити світ ним хоче!» [9, с. 3]. Полемізує Леле на сторінках часопису і з прокуратором (цензором) з приводу того, що чимало матеріалу з гострою критикою влади, тодішньої ситуації в суспільстві конфіскується із номерів преси. Автор переконує «пана прокуратора» в марності таких дій – правди все одно не сховати: «Сховайте олівець цензурний; / Облави непотрібні; / Лишіть їх на процес амурний, / Або йому подібні» [13, с. 6].

Другу групу сатиричних публікацій Л. Лепкого складають прозові твори, серед яких зустрічаємо і памфлети, і фейлетони, і гуморески. Їх Автору притаманне гостре відчуття свого часу, реакція на злободенні проблеми, висока художня майстерність. Він уміє бачити суттєве у тому, що іншим здається дрібницею, узагальнюючи розрізнені факти змальовує загальну картину дійсності. Л. Лепкий піддавав осуду невизначеність позиції редакцій багатьох українських часописів при висвітленні тієї чи іншої події, теми. Для прикладу, розглянемо фейлетон «Довкола процесу Штайгера», підписаний псевдонімом Леле. У ньому автор подає варіанти можливих статей українських часописів, влучно зумівши підмітити стиль публікацій, кут зору кожної редакції: «Діла», «Нового часу», «Ради», «Свободи», «Волі народа», «Громадського голосу», «Нової хати» та ін. [13, с. 6]. Критикував Л. Лепкий українську пресу і за відсутність єдиної позиції, щодо вживання правил українського правопису. У складній ситуації опинився батько – герой фейлетону «Біда з орфографією». Він намарне оббивав пороги редакцій усіх популярних часописів, щоб дізнатися правильний варіант написання «компаратіву» (ступенів порівняння прикметників – Н. С.) слова «красивий». У відповідях редакторів можна одразу розпізнати суспільно-політичні позиції часописів: «Діло» - «Ми пишемо політичні статті і на такі дрібниці не звертаємо уваги»; «Новий час» - «тепер «кращий», а місяць тому – «красший»»; «Рада» - не знають, бо нема редактора, а газета виходить коли схоче; «Громадський голос» - «Ми не пишемо, бо тепер нема нічого красного, а є нужда, гніт і поневолення працюючих мас»; «Воля народа» - «файний, файніший, найфайніший». Зарадила проблемі редакція «Зиза»: «Ідіть до котрогось з адвокатів: вони тепер занимаються такими справами, з приводу процесу Штайгера…» [12, с. 6]. Підлаштовувався Л. Лепкий і під стиль тодішніх майстрів красного письменства. Вдалою спробою щодо цього є фейлетон «До Римунди», в якому автор майстерно передав спосіб писання і стиль Марка Черемшини. Тут і характерні мовні звороти, і діалект [10, с. 5].

Не обійшов Леле своєю увагою і організацію українськими товариствами різного роду карнавалів, маскарадів, на яких, насправді, відкривалися фарисейство, демагогія і фразерство їх організаторів і учасників («З маскаради “Богеми”» [3, с. 3], «На теми дня» [2, с. 2], «З концертової салі» [4, с. 3]). Хоча у самому часописі часто розміщувалися оголошення про різного роду вечірки, благодійні вечори, карнавали. Ось текст одного з них: «Академічна молодь в Бережанах улаштовує в суботу дня 1. VIII. 1925 р. в салях «Сокола» в Бережанах Великі Вечерниці з котиліоном. Почесний протекторат зволив ласкаво обняти «Союз Українок». Одяг буденний. Початок о год. 8. 30 вечером. Комітет ручить за добру забаву та всякі несподіванки» [14, с. 7].

Серед розмаїття тем публікацій Л. Лепкого знайшли своє місце і проблеми діяльності наших політиків, між якими ніколи нема згоди, і політичні викрутаси сусідів («Провокація» [8, с. 3]), пасивність української інтелігенції у вирішенні важливих громадсько-політичних проблем («Небувалий гість» [4, с. ]) та ін. Як редактор часопису, окремі його сторінки присвячував жваво обговорюваній серед громадянства та в пресі темі целібату в українській церкві. На цю тему сам написав фейлетони «Соборчик» [4, с. 7], «На переломі» [3, с. 4]. Особливістю сатиричних публікацій Л. Лепкого у журналі «Зиз» були простота композиції, сконцентрованість значного змісту у малій формі, тонка іронія, уміння створювати комічні ситуації, влучно характеризувати предмет зображення, наголошуючи на яскравій деталі.

Не менш цікавими і гострими є карикатури, малюнки, ілюстрації, що становлять третю групу сатиричного доробку Л. Лепкого. Особливо «їдкими», з тонкими, проте точними натяками є карикатури, які присвячені політичним питанням. Переважна більшість з них містилася на титульній сторінці часопису. Показовими щодо цього є «Перший травень» [5, с. 8] – реакція на пусту балаканину і бездіяльність українських політиків, незалежно від партійної належності; «Перед соймом в часі обструкції» [9, с. 1] – невизначеність позиції українських послів у польському сеймі; «На марокканськім фронті» [9, с. 6]. Висміюється у карикатурах Л. Лепкого і псевдонаукова діяльність деяких українських товариств: «Краєзнавче товариство «Плай» на прогулянці» [6, с. 4], і жваві дискусії на теми целібату: «Весна в Перемиській дієцезії» [6, с. 7], моральні якості та громадянська позиція сучасного українського покоління: «Зелені свята» [7, с. 8], нові зачіски у жінок, сліпе поклоніння моді, рекомендації різноманітних дієт жіночими часописами: «Обрізання волосся» [8, с. 4], пустомельство нашої інтелігенції, схильність до теоретичних повчань, а не практичної допомоги: «Популярні виклади вакаційного гостя» [11, с. 4]. Варто зазначити. Що карикатури, малюнки Л. Лепкого супроводжують його власні анекдотичні підписи, кмітливі, дотепні, винахідливі.

У 1927 р., як уже згадувалося раніше, Л. Лепкий запросив до співпраці у «Зизі» молодого художника Едварда Козака. Помітивши небувалий талант юнака, у листопаді 1928 р. він передає йому редакцію «Зиза», а сам переходить працювати у «Господарсько-кооперативний часопис». Та дописувати до «Зиза» продовжував на протязі усього часу виходу журналу. Тому проаналізовані нами публікації у випусках журналу за 1925 р. не вичерпують сатиричного творчого доробку Л. Лепкого. Також чимала кількість матеріалів, що друкувались у «Зизі», з тих чи інших причин не підписувались, проте в багатьох з них вгадується стиль Леле. А ще ж були публікації у інших гумористичних часописах - «Будяк», «Жорна», «Комар», сценарії для лялькового театру «Вертеп наших днів», вечорів відпочинку у знаменитій черчанській «Палатці».

Література:

1.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 2. // Обласний комунальний музей Богдана Лепкого в м. Бережани (Далі - ОКМБЛБ). – Основний фонд (Далі - ОФ). – інв. № 1140-181 Рк.

2.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 3. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1141-182 Рк.

3.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 4. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1142-183 Рк.

4.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 6. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1143-184 Рк.

5.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 9. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1144-185 Рк.

6.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 10. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1145-186 Рк.

7.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 11. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1146-187 Рк.

8.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 13. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1147-188 Рк.

9.            Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 15. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1149-190 Рк.

10.          Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 20. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1151-192 Рк.

11.          Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 21. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1152-193 Рк.

12.          Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 22. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1153-194 Рк.

13.          Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 23. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1154-195 Рк.

14.          Зиз. Журнал сатири та гумору. – 1925. – Ч. 14. // ОКМБЛБ. – ОФ. – інв. № 1148-189 Рк.

15.          Подуфалий В. Лев Лепкий. Лицар. Митець. Патріот. / Василь Подуфалий // Лев Лепкий. Твори. – Тернопіль: Тернограф, 2001. – С. 271 – 280.

16.          Снісарчук Л. Левко Лепкий: сатиричний погляд на світ / Лідія Снісарчук // Лев Лепкий в історії української культури. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 110-й річниці від дня народження Лева Лепкого. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – С. 83 – 87.

Лепківська цитата дня

 

 

У різдвяні свята

Спішім брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від ціли,

І заколядуймо...

 

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання