РОЛЬ О.СИЛЬВЕСТРА ЛЕПКОГО В ГРОМАДСЬКО-КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ БЕРЕЖАНЩИНИ

Стрілець Наталія

старший науковий співробітник

Обласного комунального музею

Богдана Лепкого в м. Бережани

УДК 271.4.-726.3

РОЛЬ О.СИЛЬВЕСТРА ЛЕПКОГО В ГРОМАДСЬКО-КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ БЕРЕЖАНЩИНИ

У статті розповідається про різнобічну діяльність о. Сильвестра Лепкого на ниві українського громадсько-культурного життя Бережанщини. Особливу увагу автор звертає на просвітню працю священика у своїх парафіях.

Ключові слова: священик, їмость, приходство,парафія, Поручин, Жуків, часопис, читальня, Марко Мурава.

This article is about multilateral activity of Fr. Sylvester Lepky in the field of Ukrainian social and cultural life of Berezhany district. A special attention the author pays to educational work of the priest in his parishes.

Key words: priest, priest’s wife, rectory, parish, Marko Murava, periodical, reading room, Poruchyn, Zhukiv.

У другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в умовах неграмотності населення священики та їх родини впродовж тривалого часу були чи не єдиними представниками інтелігенції в селах Галичини. Саме на їхніх плечах лежала значна частка просвітньої роботи. До таких відомих учасників та організаторів національно-культурного життя в провінції належить і о. Сильвестр Лепкий, батько відомого українського письменника Богдана Лепкого.

 

Про о. Сильвестра Лепкого як про священика, письменника та громадсько-культурного діяча надто мало публікацій. Дещо вдалося по крупинках визбирати й узагальнити у невеликій брошурі Голові Клубу української інтелігенції ім. Б. Лепкого м. Івано-Фраківська Уляні Скальській [10], високу оцінку його письменницькій спадщині дав професор Володимир Качкан, а також привідкрив завісу епістолярію діяча [3], чимало до пізнання особистості о. Сильвестра дають спогади його синів Богдана та Лева Лепких [4]. Окремі факти про його громадсько-культурну діяльність можна зустріти на сторінках досліджень та спогадів про відомих сучасників І. Франка, А. Чайковського, О. Маковея та ін. Окремого дослідження, присвяченого громадсько-культурній діяльності о. Сильвестра немає.

Сильвестр Лепкий народився 31 грудня 1845 р. в м. Куликів на Львівщині. Після закінчення Бережанської гімназії вивчав філософію та класичну філологію у Львівському університеті. У 1871 р. закінчив Львівську греко-католицьку семінарію. «Його шкільними товаришами, з якими підтримував приязні стосунки все життя, були перемиський єпископ Костянтин Чехович, проф. Омелян Огоновський, Корнило Сушкевич, Микола Січинський, о. Микола Темницький, о. Григорій Олесницький з Переволоки та ще багато інших священиків-просвітителів» [10, с.4-5]. Того ж року одружився з Домною Глібовицькою і розпочав свою священичу працю у с. Ялинкувате у сколівських горах. А 1873 р. зайняв парохію у с. Крегулець на Гусятинщині замість тестя о. Михайла Глібовицького.

Як зазначає В. Качкан, уже з перших кроків усвідомленої праці о. Сильвестр Лепкий розумів, «що повинен віддати себе без остатку громадсько-культурній, просвітянській, публічній і літературній діяльності для свого народу» [3, с. 13]. Тому активно включався у громадсько-культурне життя на кожній парафії, де працював. Так на Сколівщині, просвітницьку працю у своєму та навколишньому селах здійснював разом з письменником Корнилом Устияновичем. Зі ще більшим завзяттям провадив цю роботу у рідному селі дружини Крегульці. Він постійно турбувався справами громади, радив, як полагоджувати конфліктні ситуації з урядом, навчав основ раціонального господарювання [10].

У 1879 р. родина Лепких переїжджає у «Богом і людьми забуте» [4, с. 257] село Поручин на Бережанщині, щоб бути ближче до старшого сина Богдана, який мав навчатися у Бережанській гімназії, а на той час проживав у дідуся о. М. Глібовицького в Бережанах. О. Сильвестру довелося докласти чималих зусиль, щоб усвідомити це невеличке село на самому краю Бережанського повіту. Адже, за спогадами його сина Богдана Лепкого, «Поручин був у повнім значенню цього слова глухим селом. Впливи міського зіпсуття не доходили до нього. Жив своїм власним припізненим у поступі життям. … Національно-політичної свідомості, заки батько мій до Поручина прийшов, ще там не було» [4, с. 140-141]. Але о. Сильвестр ніколи не нарікав на темноту і некультурність ввіреної йому пастви. Просвіту розпочинав з принагідних бесід на поминках, які вважав одним із кращих засобів усвідомлення села. Ось як про це пише Б. Лепкий на сторінках книги спогадів «Казка мойого життя»: «Як минули жнива, то не було днини, щоб у когось із парохіян не робили поминків. Просили туди й батька, і батько йшов та пересиджував там до вечора на розмові зі своїми парохіянами. Були це, так сказати, лекції на різні теми. А ввечір часто-густо приходили люди з різними орудками, і батько їх також просив сідати й балакав з ними. Літом ці розмови велися здебільшого в саді або в овочевій шкілці» [4, с. 141]. Парох також давав приклад доброго ведення господарства, бо не тільки обсадив стареньку хату «рожами», а ґанок виноградом, а й виростив новий сад і заохочував селян насаджувати власні сади, навчав, як щепити фруктові дерева, «радив сіяти конюшину й садити кукурудзу, якої вони раніше не знали» [4, с. 142]. Посвареним селянам священик допомагав вирішувати конфліктні ситуації й таким чином уникати безконечного «процесування», активно виступав проти корчми і пияцтва – «і пияків у селі ставало чимраз менше» [4, с. 142]. Не меншою була заслуга у просвіті села і їмості, Домни Лепкої, яка часто навідувалася до селянок і навчала, як правильно доглядати за дітьми, готувати здорову і смачну їжу, утримувати в чистоті і порядку оселю.

Поступово довіря до родини священика у селян зростало і вони слухали уже не тільки господарських порад, змінювалися і їхні суспільно-політичні настрої: «Аж згодом, по кількох літах освітньої праці, поширився і в Поручині термін України. Це глухе село стало одним із найбільше свідомих в повіті, а, може, і в краї. Якого б терору не вживали при виборах послів, Поручин голосквав на свого, народного кандидата. Батькова праця не йшла намарне, зерно, яке він кидав, не падало на мертву опоку» [4, с. 141]. Таку активну просвітницьку діяльність о. Сильвестр Лепкий проводив не тільки в Поручині, а й у сусідніх селах повіту й в самих Бережанах разом з відомими громадськими діячами Андрієм Чайковським, Дем’яном Савчаком, Тимотеєм Старухом та ін.

Після смерті жуківського пароха о. Йосифа Лужницького сім’я о. Сильвестра Лепкого переїжджає у с. Жуків. Тут він «віджив духовно та почав разом з Савчаком, Чайковським, Мосорою й іншими патріотами працювати над двигненням повіту» [2]. Брав участь у передвиборчих агітаційних компаніях, дбав про поширення народної освіти, як діяльний член «Просвіти», доклав чимало зусиль, щоб у селах Жукові, Гиновичах, Шумлянах Малих (Підлісне – Н. С.), які належали до його парафії, було засновано читальні «Просвіти», протипожежно-спортивні товариства «Січ», закрито корчми. У Жукові, наприклад, в приміщенні корчми громада згодом облаштувала «Народний дім». Священик був ще й натхненним організатором народних аматорських театрів, часто для них сам писав п’єси. Інколи жуківський театральний гурток ставив свої спектаклі в приміщенні приходства. Б. Лепкий у «Казці мойого життя» писав, що жуківське приходство мало шість невеликих кімнат і простору залу «з двома печами і трьома вікнами. … У тій салі давав деколи жуківський аматорський кружок свої театральні вистави. Виносили меблі, здіймали образи, забували про лакеровану підлогу, стукали гупали, будували сцену. Але що ж воно значило трохи того неспокою супроти вистави аматорського кружка в Жукові! Поважниий господар, Недільський, дякував, бувало, батькові й мамі за відступлення салі!.. » [4, с. 250-251].

Прилучав о. Сильвестр своїх і не тільки парафіян до садівництва, квітникарства. Здобутими у цих сферах знаннями ділився з селянами не тільки під час розмов, а й на сторінках «Посланника», «Книжечок місійних», популярник брошурок-метеликів, які видавала «Просвіта». Виписував насіння досі невідомих рослин, у шкілках вирощував тисячі щеп і щедро роздавав їх людям, стверджуючи, «що це найкраща асекурація садів перед шкідниками. Як селянин виплекає в себе деревину, то і в панотцевім саді ані сам не зробить шкоди, ані другим не дасть зробити» [4, с. 250]. Також панотець подбав про те, щоб у Жукові заклали громадський сад. У «Казці мойого життя» Б. Лепкий пише про цю подію так: «Батько дав зі своєї шкілки щокращі щепи, і сад, обкопаний глибоким ровом, щоб не залазила туди худоба, ріс, можна сказати, на славу. … Тут відбувалися практичні лекції садівництва.»[4, с. 250].Згодом ці «лекції» та невеличкі замітки в пресі переросли в науково-популярну розвідку «Опирі або Як плекали кутяне садовину і городину», яка вийшла окремою брошуркою у 1897 р. заходом і на кошти «Просвіти» у Львові. Вона також була премійована фундацією ім. Стефана Дубравського. Таких популярних книжечок для «Просвіти» у доробку о. Сильвестра Лепкого чимало, на жаль, не всі вони досі нам відомі. У 1900 р. вийшла друком його «Історія читальні в Жукові», а 1902 р. побачила світ книжечка-метели на сім сторінок «Театр а народ: Розвідка». У ній «автор виявив не тільки відмінні знання світової історії, театру, а й показав неабиякий публіцистичний хист» [3, с. 19].

Сильвестр Лепкий був активним членом «Рідної школи», у Бережанах на протязі тривалого часу очолював товариство «Селянська Рада», був членом першої управи гімназійної Руської бурси [7]. Проявив себе і як редактор першої в Бережанах україномовної газети «Одноднівка бережанська» (1886 р.), дописував також до популярного на Бережанщині та за її межами часопису «Посланник», який видавав о. Лев Джулинський із с. Лапшина [9]. Друкував статті з літературознавства, філософії, соціології, економіки, агрономії не лише у місцевій періодиці, а й у «Зорі», «Ділі», «Літературно-науковім віснику», «Руслані», «Правді», «Основі», «Буковині», «Кенані» та ін. У газеті «Діло» Сильвестр Лепкий під псевдонімом Марко Мурава опублікував чимало культурно-мистецьких оглядів та невеликих творчих портретів українських митців. Також час від часу у цих же періодичних виданнях та окремих збірниках (антології «Акорди», «Струни», збірник «На великі роковини: в пам’ять Івана Котляревського») з’являлися його поетичні твори. Відомий о. Сильвестр також і як перекладач з кількох мов. А знав їх десять, з них чотирма володів досконало (латинською, польською, німецькою та англійською). І якщо знанням перших трьох в той час важко було здивувати, то знання англійської було рідкістю. Свої статті німецькою мовою на теми релігії та етнографії систематично публікував у німецьких й австрійських журналах [10, с. 12-13].

Про самовідданість о. Сильвестра Лепкого громадсько-культурній та священичій праці свідчать факти з останніх днів його життя, наведені о. Михайлом Мосорою у статті «Про похорон покійного о. Сильвестра Лепкого», яку він опублікував у Ч. 118 за 1901 р. газети «Діло». Зокрема, з неї довідуємось, що за два тижні до смерті Сильвестр Лепкий , незважаючи на погане самопочуття, виголошував промову на відкритті читальні «Просвіти» у с. Гиновичах, а за тиждень – виступав на загальних зборах «Селянської Ради», 4 червня ще відправив Службу Божу,а 5 – його серце перестало битися [3, с. 37-38]. Багатолюдний похорон відбувся 7 червня, в ньому, за свідченнями о. Мосори, взяло участь майже 30 священиків, громадські діячі повіту, спеціально приїхали о. Михайло Соневицький та маршалок Трачевський, телеграми зі словами співчуття для родини прислали В. Стефаник, Д. Савчак та ін. Українська преса помістила на своїх шпальтах некрологи, у яких дала високу оцінку його громадській діяльності та літературній творчості. Пам’ять про невтомного трудівника на ниві народної просвіти назавжди залишилася у серцях жителів Бережанського повіту та, особливо, парафіян, бо до сьогоднішнього дня доглядають за могилою о. Сильвестра на жуківському кладовищі. Про це також згадує у «Казці мойого життя» Б. Лепкий: «Приходжу, а там батькова могила обсаджена цвітами, доріжки вистругані й позамітані, хоч це була пізня осінь, а не Зелені Свята. Село, як найближча родина, опікувалося могилою свого колишнього пароха» [4, с. 251]. А поминки, які влаштовувала громада за своїм улюбленим священиком перетворювались на народні віча. «А раз запросили мене з родиною на батькові поминки до Жукова. Приїжджаємо, а там не поминки, лише якесь велике народне свято. На залізничнім двірці в Гиновичах – делегації, промови, відділ молоді в одностроях. … Коло читальні – привітальна брама, війт виголошує промову, процесія з хоругвами й образами провадить нас до церковної брами, де знову промовляє парох, колишній січовий стрілець. … по Службі Божій похід на цвинтар, на батькову могилу, а з цвинтаря поворот під церкву, де збудовано трибуну, з якої промовляли делегати від різних громад Бережанщини» - пише Б. Лепкий [4, с. 251]. В іншому розділі цієї ж книги Б. Лепкий, ведучи мову про громадсько-культурне життя Бережанського повіту, працю свого батька на цій ниві оцінив так: «Савчак, Чайковський і мій батько, а згодом також о. Михайло Мосора, що прийшов до Поручина по моїм батькові, й Тимотей Старух зі Слободи освідомили й піднесли культурно Бережанщину так, що стала вона з колись глухого – голосним повітом» [4, с. 221].

Отож, розглянувши наведені вище факти з життя і діяльності о. Сильвестра Лепкого, ми можемо стверджувати, що йому належить одна з провідних ролей у процесі культурно-освітнього, суспільно-політичного та соціально-економічного поступу Бережанщини на межі ХІХ-ХХ століть.

Джерела та література:

1.            Баран о. Культура і побут сільського духовенства на сторінках «Казки мойого життя» Б. Лепкого / Оксана Баран // Проблеми інтерпретації творчої спадщини Богдана Лепкого: Матеріали міжнародної наукової конференції, Тернопіль, 2-3 листопада 2007 р. / За ред. М. Ткачука, Н. Білик. – Тернопіль: Видавництво «Рада», 2007. – С. 313-318.

2.            Богдан Лепкий про свого батька (з листа до Кирила Студинського від 10 березня 1903 р.) – Обласний комунальний музей Богдана Лепкого в м. Бережани. – Допоміжний фонд. – П№ 1. – інв. № 39 (2).

3.            Качкан В. Fides et Ratio Сильвестра Лепкого / Володимир Качкан // високе небо Богдана Лепкого. Спроба антології у публіцистиці, поезії, музиці. – Бережани – Тернопіль: Джура, 2001. – С. 12-40.

4.            Лепкий Б. казка мойого життя. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 1999. – 299с.

5.            Лепкий Б. Поезії. – Тернопіль: Джура, 2005. – 500 с.

6.            Лепкіана Уляни Скальської / Упорядник Коземчук Ярослав – Івано-Франківськ: Грань, 2002. – 140 с.

7.            Мазурак Я. Літературна Бережанщина: Біографічний довідник. – Бережани, 2000. – С. 83-84.

8.            Марко Мурава Книжка горя. Поезії. – Івано-Франківськ: Грань, 2003. – 124 с.

9.            Проців М. Бережанська періодика / Микола Проців// Вітражі: Храм книги – 2. – Бережани – Тернопіль: Джура, 1999. – С. 189-198.

10.          Скальська Уляна Сильвестр Лепкий – Марко Мурава, священик, український письменник, громадсько-культурний діяч, батько Богдана і Лева Лепких. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 2002. – 24с.

Лепківська цитата дня

 

 

У різдвяні свята

Спішім брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від ціли,

І заколядуймо...

 

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання