РОЛЬ ЧЛЕНІВ ОУН У ПЕРЕВЕЗЕННІ АРХІВУ БОГДАНА ЛЕПКОГО З ВІДНЯ ДО НІМЕЧЧИНИ ТА США

Стрілець Н. Л.

Старший науковий співробітник

Обласного комунального музею Б. Лепкого

в м. Бережани

РОЛЬ ЧЛЕНІВ ОУН У ПЕРЕВЕЗЕННІ АРХІВУ БОГДАНА ЛЕПКОГО З ВІДНЯ ДО НІМЕЧЧИНИ ТА США

 

У статті розповідається про перевезення архіву Богдана Лепкого з Відня до США. Важливу роль у справі по рятування цінних документів відіграли члени українського підпілля, зокрема Микола Климишин.

Ключові слова: Б. Лепкий, архів, рукопис, автограф, ОУН, Микола Климишин.

Богдан Лепкий (1872–1941) - письменник, вчений, публіцист, промовець, педагог, художник, перекладач, громадсько-політичний і культурно-просвітній діяч. Його діяльність та духовна спадщина відіграли значну роль у формуванні української національної ідеї. Для глибшого розуміння ролі письменника в українському духовному відродженні важливе значення має вивчення його архівної спадщини, яка зберігається в архівних та музейних фондах не лише в Україні, а й закордоном. Можливо, саме через таку розпорошеність, ця тема не була в історіографії безпосереднім об’єктом вивчення.

 

Особистий архів Б. Лепкого зазнав чимало поневірянь. Після смерті письменника (1941 р.), його діти (Ростислав Лев (1898–1965), Наталія Марія (1901–1950), Євгенія Софія (1904–1987)) деякий час залишалися у Польщі, проте , «коли наступ радянських військ перекотився через Буг і закріпився на плацдармі біля Сандомира» [3, с. 238], вони змушені були думати про втечу. Бо як «нащадки батька, зачисленого радянською критикою до «буржуазних націоналістів», а навіть фашистів, мали підстави боятися, що опиняться у Сибіру,бо «Особое совещание» у збирання доказів якоїсь вини не бавилося – а ще у воєнний час…» [3, с. 238]. Як пише М. Сивіцький, 20 липня 1944 р. почалася евакуація німців з Кракова і «завдяки тому що начальником паспортного стола в краківському магістраті був поляк, давній учень Богдана, Ростислав отримав перепустку на виїзд сім’ї до Відня. Виїхали 8 серпня, коли фронт уже доходив до Тарнова – 80 км від Кракова» [3, с. 238 - 239]. Звичайно, що в таких умовах важко було забрати весь архів, довелося вибирати найцінніше, а саме «син Б. Лепкого взяв із собою на еміграцію: архів, рукописи, дипломи батька, декілька образів, дещо з української старовини, всього 14 скриньок. Більше годі було забрати, бо на все треба було цілого вагону» [2, с. 270]. У Кракові, де впродовж багатьох років жила родина Лепких, довелося залишити велику частину цінної бібліотеки письменника, яка, за словами Вєслава Беньковського, сина М. Беньковської, нараховувала близько 10 тисяч книг, її переховували в греко-католицькій церкві св. Норберта та монастирі краківських монахів Бернардинів (згодом вона була втрачена. – Н.С.), картини, різьблені предмети було передано на зберігання приятельці Лепких Марії Лазар-Бєньковській, ще одну частину мистецької колекції та меблів взяла на зберігання кравчиня доньок Б. Лепкого, решту меблів роздали знайомим або продали. Фактично все це згодом пропало у вирі воєнних подій. До музею Б. Лепкого, вже в час незалежності України, син Марії Беньковської передав портрет Б. Лепкого роботи О. Куриласа та портрет дружини Б. Лепкого Олександри, автором якого є Б. Лепкий. Особливо сумна доля судилася книгам із бібліотеки митця. Довгий час вони стояли у підземеллі церкви св. Норберта, після приходу радянської влади, книги були просто висипані зі скринь на долівку, мабуть, шукачами скарбів. Згодом художник Лев Ґец, з напівзотлілого мотлоху вибрав «два возики книжок і перевіз у монастир Бернардинів… На підлозі залишилася купа паперу метрової висоти – це були понищені книжки, конспекти, записки, чернетки і таке інше.» [3, с. 241]. На прохання уже католицьких священиків ці папери ще переглядав професор Барич, який ще вибрав трохи документів і передав в архів Ягеллонського університету [3].

У Відні діти Б. Лепкого прожили до початку 1945 р. 27 лютого 1945 р. родина Лепких виїхала до Німеччини. «Виїзд зорганізувала Боєва управа Української Дивізії Галичина» [2, с. 271]. До 1949 р. Лепкі жили у баварському селищі Бльонгофен в Баварії, а 15 лютого того ж 1949 року «зладувалися на особовий пароплав «Мартін Тайгер» і причалили до Ню Йорку 27 листопада 1949 р.» [2, с. 271]. 14 скриньок з книжками, що «залишилися в Відні при вул. Сальватор, 10 під опікою о. Лонкевича...» [2, с. 271] допоміг порятувати колишній студент Б. Лепкого у Ягеллонському університеті Микола Климишин, який на той час «був провідником ОУН терену Німеччини» [1, с. 113]. У 1945 р. він випадково зустрівся із сином Б. Лепкого Ростиславом у помешканні професора Українського Вільного Університету Івана Мірчука. Ростислав Лев оповів давньому знайомому «як поме його батько 21 липня 1941 р. та залишив великий архів, який, на жаль, пропав у Відні. Відень захопили большевики дуже несподівано для родини Б. Лепкого, й вони втікали, залишивши все, тільки з малими пакунками в руках» [1, с. 113]. Далі, за спогадами Миколи Климишина події розгорталися так: «Слухаючи ту розповідь, я подумав, чи не можна було б довідатися, що сталося за той час із хатою Лепких у Відні. Я домовився з Ростиславом Лепким, що він дасть мені адресу і ключ до хати, а я спробою через організаційні зв’язки довідатися, що сталося з їхнім мешканням. За пару днів я дістав від Ростислава Лепкого адресу мешкання панства Лепких у Відні, ключі до всіх дверей дому й докладний список щонайважнішого, що варто було б урятувати. Все те я передав до референтури зв’язку, й за якихось три тижні до Мюнхену приїхала підвода, запряжена в пару коней і привезла, мені здається, 14 або 16 скринь архіву Лепкого. То були картонові пуделка в розмірі приблизно 25х30х42 сантиметри. Вони були не всі однакові. Хлопці оповіли, що хата ще була замкнена. Внутрі було все так, як було в поспіху залишене. Їм вдалося все те привезти в доброму стані, тільки відлив голови, зроблений по смерти, був трішки ушкоджений під час транспорту» [1, с. 113 - 114]. Подальший хід подій дещо різниться у спогадах М. Климишина та розповіді В. Лева у монографії про Б. Лепкого. Зокрема, В. Лев стверджує, що на час від’їзду родини Лепких до США, архів письменника ще знаходився у Відні. Проте М. Климишин у спогадах пише наступне: «То було (перевезення архіву з Відня до Німеччини – Н. С.) десь при кінці вересня, або на початку жовтня 1945 року. Ми все це передали синові Лепкого й він дуже зрадів і дивувався, як то все нам удалося пере транспортувати через границю. … тим хлопцям належиться велике признання, а я мав в тому малу частку» [1, с. 114]. Підтвердженням цього є інша частина спогадів М. Климишина, присвячена завершенню навчання в Українському Вільному Університеті, де він пише про те, що Ростислав Лепкий передав йому «збірку кореспонденції з архіву свого батька, яка начисляла понад дві тисячі листів» [1, с. 115], щоб він міг приступити до написання докторської праці на тему «Листи визначних українців до Богдана Лепкого», тему якої йому вибрав проф. В. Петров. Ці листи могли бути у порятованому оунівцями з Відня архіві Б. Лепкого. До США скринь з архівом діти не брали, згодом їх туди було пере транспортовано на кошти родички Лепких п. Ястремської.

Таким чином, завдяки спадкоємцям Богдана Лепкого та діячеві українського підпілля Миколі Климишину, хоча він свою заслугу скромно заперечував, вдалося зберегти чимало цінних документів, книг. Згодом, завдяки старанням куратора лепківського архіву д-ра Р. Смика значна частина цих матеріалів була передана до Обласного комунального музею Богдана Лепкого в Бережанах і склала основу його експозиції та фондової колекції. А це - першодруки творів письменника, автографи та ксерокопії рукописів митця, прижиттєві світлини, книги з особистої бібліотеки Б. Лепкого, дипломи та нагороди до його 60-річного ювілею, живописні й графічні роботи Лепкого-художника.

Література:

1.            Климишин М. Зв’язок із Краєм і архів Богдана Лепкого. Закінчення моїх студій // Климишин М. Лірика Богдана Лепкого. Спроба нової оцінки. – Тернопіль, 2003. – С. 112 – 117.

2.            Лев В. Переїзд родини Лепкого до Німеччини і ЗСА // Лев В. Богдан Лепкий, 1872–1941: життя і творчість. – Ню Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1976. – С. 270–271.

3.            Сивіцький М. Доля літературної спадщини // Сивіцький М. Богдан Лепкий: життя і творчість. – К.: Дніпро, 1993. – С. 238 – 249.

Лепківська цитата дня

 

 

У різдвяні свята

Спішім брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від ціли,

І заколядуймо...

 

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання