Я йшов в театр.

 Великі, різної краски папері поналїплювані на углах домів говорили прохожим, що отсе нинї виступає славна артистка і — варто пійти до театру.

 Приходжу до каси і жадаю білєту.

Тиха маєва нічка, як чарівниця забрала сон від мене. Я встав, відчинив вікно і виглянув в городець.

 Там було тихо. Лише соловеї в кущах калини співали піснї. I вітер втих і дерева недвижно стали, мов дух заперли в собі. І місяць став, не плив по небі, не бив ся з хмарами. І він слухав співу.

Він перший вивів нас з зачарованого галицького кружка, поза галицькі рогачки на широкий шлях українства. Він розширив таким чином наші виднокруги в безконечність. Для галицької України зробив те, що роблять генії для свого народу — вказав нам шлях поступу.

Богдан Лепкий

До постаті Будителя Галицької Русі-України – Маркіяна Шашкевича Богдан Лепкий звертався неодноразово як історик літератури, літературознавець, письменник, оратор, публіцист. Першою ластівкою його шашкевичіани був поетичний цикл «Для ідеї», що побачив світ у 1911 році до 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича двома окремими виданнями. У 13 поезіях Богдан Лепкий змалював найважливіші, ключові, фрагменти з життя і творчості Маркіяна Шашкевича, подаючи їх у хронологічній послідовності.

Ярослав Омелян. Маркіян Шашкевич. 2003р. Лінорит.

Із фондів Музею Богдана Лепкого

Ви бачили вірла?

Він працював. В Христовім вертограді

Робітником був щирим, ненаємним.

Не фарисеєм засідав у раді.

І щастя не шукав в «дзвінкій награді»,

Весь вік трудивсь…

         Горів огнем бездимним.

Лежав я хорий.

 На дворі красувало ся лїто. Веселе, ясне і горяче лїто. З синього блакитного неба падало сонїшне золоте промінє. Від него збіже золотом филювало, до нього у садах, з-поміж зеленого листя свої румяні личка яблока обертали — і соняшник крутивсь за ним слїд-в-слїд... З левади несло подихом скошеного сїна. Люде острили коси і ладили серпи та забирали ся до жнив.

 А я лежав прикований недугою до ліжка.

 Ось менї легче. Встаю і виходжу з хати. Осїнний вітер хитає мене, як на межи коноплю. Вийшов я в сад.

Боже яка зміна! Під моїми ногами шелестить пожовкле листє. Довкола мене сумують дерева, обідрані з зеленої одежи.

 Хто их обдер? Недобрий осїнний вітер! Они-ж витягнули свої сухі гиляки, як рамена до неба і немов пімсти кличуть від Бога на той недобрий вітер осїнний.