Тернопільська обласна рада

 

oda.te.gov.ua

 

kultoda.com.ua

 

mincult.kmu.gov.ua

 

president.gov.ua

 

rada.gov.ua

 

Бережани

Нас відвідали:

1199054
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Цього місяця
Всього
642
1753
4181
35640
1199054

ЕКСПОЗИЦІЙНИЙ ВУЗОЛ «СВЯТКУВАННЯ 60-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА ЛЕПКОГО»

З нагоди 60-річчя Богдана Лепкого, яке припало на 4 листопада 1932 р., українська громадськість Галичини влаштовувала різноманітні урочисті заходи на пошану ювіляра.

Почин святкуванням подав Краків, де Б. Лепкий у той час проживав і працював викладачем в Ягеллонському університеті. Цінною пам’яткою про вшанування ювілею Лепкого у Кракові є альбом вітальних адесів, подарований українськими товариствами. Його розмальовували українські студенти Краківської академії мистецтв: Андрій Наконечний, Наталія Мілян, Ірина Шухевичева, Михайло Зорій та ін.

Не могли оминути ювілей славного земляка й на рідній землі. Ціла низка галицьких міст і містечок пошанували відомого українського письменника проведенням урочистих академій та концертів. У Бережанах з нагоди 60-річчя від дня народження Б. Лепкого було створено спеціальний ювілейний комітет, до якого ввійшли представники всіх українських товариств міста. Його очолив о. проф. Василь Дубицький, «товариш молодих літ» митця. Члени комітету — проф. Петро Будз, проф. О. Бережницька, проф. В. Безушко, проф. Л. Крипякевич, дир. А. Крамарчук, дир. М. Божиківський, студент університету Ю. Майданюк — доклали чимало зусиль, щоб всі ювілейні заходи пройшли на належному рівні. Згодом у львівській газеті «Новий час» Петро Сагайдачний писав з цього приводу: «20-те грудня 1932 р. надовго залишиться в пам’яті. Це вперше Бережанщина здобулась вітати за життя свойого поета і письменника».

В експозиції представлена оригінальна афіша «В 60 роковини уродин українського письменника й поета, професора Богдана Лепкого», якою запрошували «всіх приятелів, товаришів і приклонників таланту Достойного Ювилята» на свято. З афіші довідуємось, що святкова програма була розписана на весь день і складалася з чотирьох частин. Спершу відбулось Богослужіння в церкві Святої Трійці м. Бережани, на якому був присутній ювіляр з дружиною та дітьми. І урочиста служба, і саме перебування у стінах храму, пам’ятного з дитинства, не могли не зворушити письменника. З дитинства Б. Лепкий був залучений до церковно-релігійного життя. В період учнівства у Бережанській гімназії ходив до церкви на щоденні ранішні богослужіння, які відправляв для гімназистів катехит о. Михайло Соневицький. Поспіхом, без запинки відчитував з аркуша свої «гріхи» на сповіді, щоб швидше висповідатись та їхати на свята додому. Будучи молодим суплентом (помічником вчителя) цієї ж гімназії слухав відправи вже разом зі своїми учнями. Дідусь, о. Михайло Глібовицький, був бережанським деканом, «Чи в його сивій голові промайнула тоді хоч на мент думка, що на цьому місці колись, по літах, відправлятиметься Богослужіння на свято його внука?», - писав журналіст у репортажі про святкування.

Урочини розпочалися о 12 годині, академією «для селянства і шкільної молоді» у залі «Надії», стіни якого були прикрашені «фестонами зі смерекових гілок із жовтими та синіми стрічками, а на них прикріплені великі жовті написи заголовків найвідоміших творів письменника». Крім гарної концертної програми було вітання від селян Жукова. Громадянин Недільський зачитав грамоту, якою Громадська Рада села на своєму засіданні 2 грудня 1932 року, «виконуючи бажання і волю усіх громадян, іменувала Ювіляра Почесним Громадянином Жукова», а вулицю, «що йде від кооперативи «Єдність» у напрямі церкви, на вічні часи назвала Його Іменем». На жаль, до нашого часу цей документ не зберігся, лише зі слів кореспондента часопису «Новий час» довідуємося, що грамота була друкована золотими буквами «на розкішному» блакитному папері, водночас її прикрашала «на жовто-блакитному шнурі громадська печать, витиснена на воску». Також у фондах музею Б. Лепкого зберігається копія вітальної листівки від колишнього пароха с. Жукова о. Івана Заверухи, у якій вміщено велику «Пісню-привітання Ювілятові». За прикладом Жукова трішки пізніше пішло і село Поручин, теж не чуже ювілярові — перше місце праці о. Сильвестра Лепкого після того, як родина перебралась на Бережанщину. У коротенькій замітці в газеті «Свобода» №81 від 08. 04. 1933 р. зокрема зазначається таке: «На пленарному засіданні громадської ради в Поручині (Бережанщина) 26 лютого на внесок радного громади Бойчака однозгідно ухвалено назвати головні вулиці в селі іменами гетьмана І. Мазепи, Т. Шевченка, І. Франка й Б. Лепкого. Замовлено вже відповідні таблиці з написами».

 

 

У вечірній програмі дублювалися ті ж художні номери, що й у ранішній, «розбавлені» вітаннями від різних українських установ міста. Відкрив вечір о. проф. В. Дубицький, який від імені бережанців вручив Богданові Лепкому «замість золота та дорогих каменів, що їх повинно сьогодні принести в дарі Ювілятові вдячне українське суспільство … пропам’ятну книгу-альбом». Шкіряну оправу для нього виготовила «переплетня» Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, вишитий футляр – Союз українок Бережан, сторінки альбому розмальовував рослинним та геометричним орнаментами учень гімназії Аполлінарій Осадца, в майбутньому відомий архітектор у США.

 

Альбом містить «пам’яткові фотографії з села Жукова, Поручина, Раю та міста Бережан, та світлини ріжних діячів і знайомих із Бережанщини». «Цей альбом стане йому (Б. Лепкому) пам’яткою усього радісного й ясного у його житті. З його сторінок спливатиме на ювіляра вічний подих рідних піль та буде нерозривним зв’язком на чужині», – писав Петро Сагайдачний. Цей дарунок Б. Лепкий зберігав з особливим трепетом, тому він у доброму стані дійшов до нашого часу і зберігається у фондах музею. Вечір прикрасили своїм співом хори «Боян» та місцевої гімназії, у яких свого часу співав сам іменинник, а також хор дітей від Товариства «Рідна школа», останні виголосили віршоване привітання.

Запам’ятався Богдану Лепкому виступ мішаного хору з Краснопущі, «з цього мальовничого закутка бережанської землі, де колись молодий поет черпав перше натхнення». Згодом у листі до громадського діяча о. Йосипа Скрутеня митець писав: «Диво та й годі! Аж відрадніше стало, як почув псальми Бортнянського, так мистецьки виведені». На завершення концерту виступив сам ювіляр із вдячною промовою, після якої всі присутні виконали національний гімн «Ще не вмерла Україна». Свій репортаж зі свята Петро Сагайдачний закінчив такими словами: «І в гомін святочної тиші падали Його слова-перлини, … що наче ясні проміння розвівали тьму наших чорних буднів та вказували шлях у майбутнє. Промовив – і пішов берегти цього шляху. Будувати гать, щоб “не залляла нас ворожа филя”. Щоб шляхом цим скоріше дійшли ми до мети».

На «комерсі» в залі Товариства «Українська Бесіда» промовляли о. декан Е. Бачинський, д-р Троян, проф. Л. Крип’якевич, пос. Яворський та ін.

 

У фондах музею зберігається вітальна адреса від Івана Поплавського – це велика саморобна складна листівка, переплетена синьо-жовтим шнуром з китицями. В середині листівки, на одній стороні, золотою фарбою написано текст вірша Б. Лепкого «Не хиляйте вділ прапора», а на протилежній, в обрамлені рослинного орнаменту, – слова-побажання від «товариша молодих літ» та його фото.

З іншої афіші, що також зберігається у фондах музею, дізнаємось про те, що наступне свято на честь Богдана Лепкого відбувалося в Рогатині 22 грудня 1932 р. Організаторами урочистостей виступили «Рідна школа» та філія «Учительської громади» Рогатина. Концерту передувала надзвичайно цінна виставка оригінальних листів та автографів багатьох українських письменників і діячів, серед яких були й рукописи ювіляра. Часопис «Діло» повідомляв про цей захід: «Відвідуйте виставу численно, бо рідко коли в житті трапляється нагода бачити власноручні письма наших поетів і письменників». На святкових заходах був присутній Богдан Лепкий з дружиною та дітьми, а також «прибуло з провінції стільки гостей, що мала саля… не могла всіх змістити й не одному довелося стояти на коридорі або відійти з нічим». У своїх вдячних промовах після концерту та вечері Б. Лепкий наголосив на тому, що його твори, перш за все, орієнтовані на молоде покоління, що в них він хотів «показати молоді й цілому народові шлях творчого патріотизму й любови до рідної землі, що її полюбив від перших літ свого дитинства». Також письменник підкреслив, що Рогатинщина є йому дуже дорогою: «Від ранніх літ донині він з нею тісно зв’язаний і тому дуже йому мило, що Рогатинщина влаштувала йому свято зараз по Бережанщині».

В часі відзначення 60-річчя Богдана Лепкого було утворено «Комітет ювілейного дару для Б. Лепкого» (голова о. Е. Бачинський, секретар д-рВ.Гриневич), за ініціативою якого було зібрано «народні» кошти на будівництво в курортному селищі Черче (нині Рогатинський р-н, Івано-Франківської обл.) будинку для письменника, названого на його честь вілла «Богданівка». Саме ця «вілла» стала улюбленим місцем літнього відпочинку митця, а також одним із центрів культурно-громадського життя галицьких українців того часу. Цікавий той факт, що оголошення про збір коштів на ювілейний дар — побудову будинку для Б. Лепкого — містились не тільки у галицькій періодиці, а й заокеанській «Свободі», що зайвий раз підтверджує значення особи ті творчості письменника для цілого українського загалу. З цих оголошень довідуємось також, що початково хотіли збудувати будинок у Бережанах. Цитуємо: «Щоб бодай у малій частині сплатити довг, затягнений народом у письменника, бережанське громадянство, з-поміж якого він вийшов, рішило дати почин до ювилейного дару для Богдана Лепкого з нагоди його 60-ліття. Нашим горячим бажанням є, щоб Богдан Лепкий міг зовсім віддатися письменству між нами, куди його часто спрямовують спомини молодости. Ми переконані, що при сприятливіших обставинах наш славний письменник обдарує ще не одною цінністю. Ми бажали б, щоби в Бережанах повстав дім у дарі нашому письменникові. Оцим звертаємося до всього українського громадянства із зазивом помогти здійснити задумане діло. Просимо зав’язувати повітові комітети, які занялись би збіркою, і при помочі ювілейних концертів призбирати потрібні фонди. Звертаємося до економічних і культурних інституцій, щоб вставили відповідну суму в бюджеті на оце культурне діло. Числимо також на поодиноких громадян, які поспішать нам з помічю. Богдан Лепкий є всеукраїнським письменником, тому віримо, що наш голос найде прихильний відгук і серед заморської еміграції» (“Діло” № 37 від 16. 02. 1933). Також американська «Свобода» у № 144 від 23. 06.1933 писала: «Лепкому минуло 60 літ. І в тім віці Він як людина цілковито не забезпечений, бо не робив грошей, не робив інтересу на патріотизмі, тільки робив те, що Йому диктувало серце і внутрішній творчий голос. Тому знайшовся гурток людей, яким залежить на тім, щоби поети і мистці не марнувалися й не гинули для нас передчасно, та щоби не знеохочувалися молоді таланти, дивлячись на біду старих. І ось той гурток хоче побудувати Лепкому дах над головою, і то побудувати в Бережанах, у тих Бережанах, де Він учився, де Його батько, дід і прадід ходили до школи. Тому, що ювилей Лепкого відсвяткував український нарід, де б він тільки не був (крім большевиків), навіть у Манджурії, і тому, що Лепкий придбав цінні твори для цілого українського народу – той український нарід обов’язаний причинитися своїми жертвами до ювилейного дару, щоби той дар можна без скрупулів назвати даром цілого українського народу для великого письменника Богдана Лепкого. … Богдан Лепкий належить до нас усіх. І всі ми, а зокрема наша іміграція, оцінюючи заслуги для нашого письменства, причинимося до того, щоби великий український письменник мав у 60 році свого трудолюбного й такого видатного життя дах над головою. І то дах, поставлений за гроші українських працюючих рук».

Наступною у черзі на пошанування Б. Лепкого була Коломия. 15 січня 1933 р. стараннями Союзу Української Поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» в приміщенні Народного дому відбулася святкова академія. Із замітки у газеті «Новий час» довідуємося, що до програми свята ввійшли: вступне слово, яке виголосив д-р А. Чайковський, хорове виконання народних пісень, декламації поетичних та прозових творів Б. Лепкого, а також відчит реферату «Шляхи поетичної творчості Богдана Лепкого», який виголосив Д. Корбутяк. Свято пройшло з великим успіхом, зала Народного дому була переповнена глядачами.І хоч сам ювіляр на свято прибути не зміг, організатори знайшли нагоду передати йому дарунки та вітальні адреси, один з яких — від учениць гімназії «Рідної школи» — зберігається у фондах музею.

15 лютого 1933 р. святкування проходили у Львові. О 12 годині в залі театру «Ріжнородностей» стараннями Товариства українських письменників і журналістів ім. І. Франка розпочалася святкова академія. На відкритті ювілейного заходу з промовою виступив голова Товариства редактор В. Мудрий. Він зазначив, що «метою цього свята – спільно з великим письменником пережити кілька хвилин, підбадьорити його в його побуті на чужині…». Згодом хор «Сурма» виконав пісню на слова Б. Лепкого «Не хиляйте вділ прапора», якою розпочав концертну частину академії. Окрім хору, виступили оперні співаки п. Марія Сокіл та п. Михайло Голинський, «рецитатор» Юліан Ґеник-Березовський (до речі, декламатор вперше виступив перед львівською публікою), член «Молодої Музи» Василь Пачовський виголосив реферат, у якому «порушив численні проблеми української історії і літератури, підкреслюючи творчі мотиви літературної діяльності Богдана Лепкого і спиняючися довше на «Молодій Музі»». У другій половині дня відбулися загальні збори Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка. Із повідомлень ульвівських газетах «Новий час», «Діло» дізнаємося, що головою Товариства вдруге обрано Б. Лепкого. На завершення святкувань відбулася товариська вечеря з членами Товариства українських письменників і журналістів, «Молодої Музи» та учасниками концертув кав’ярні «Уніон».

Далі хвилю святкувань підхопив Станіславів (нині м. Івано-Франківськ). 18 березня 1933 р. з ініціативи «Молодої громади» та старанням усіх українських культурно-освітніх товариств міста відбувся концерт на честь 60-річчя від дня народження Б. Лепкого. Про велелюдність заходу свідчать такі слова із замітки в газеті «Діло»: «…театральна саля українського «Сокола», яка має 460 місць, мусіла помістити понад 1000 осіб, що виповнили битком салю». Про програму вечора теж дізнаємося із замітки у «Ділі». Реферат про творчість письменника виголосив Юліан Чайківський. Велике захоплення в публіки викликали музичні номери у виконанні львівських гостей (М. Сокіл, М. Голинський) та декламації Ю. Ґеника-Березовського. Хор станіславівського «Бояна» спеціально з нагоди ювілею заспівав музичну композицію, написану проф. О. Залеським до вірша Б. Лепкого «Осінь». Окрему частину концерту склала інсценізація циклу «Ноктюрн» Б. Лепкого у виконанні аматорів театру ім. І. Тобілевича. На завершення дійства д-р Ю. Олесницький від імені громадян Станіславова вручив ювілярові «Срібний вінець, на кожному листку якого були вигравірувані всі українські товариства міста». Подальша доля цього дарунка, на жаль, невідома. Проте у експозиції третьої зали представлено інший дарунок зі Станіславова — майстерно різьблену «касетку» (шкатулку), подаровану членами Союзу українок міста. А вітальний адрес від «учениць ґімназії Рідної Школи» зберігається у фондах. Зворушений такою увагою та шаною, Б. Лепкий у вдячній промові обіцяв приїхати на прем’єру вистави «Мотря», яку готував театр ім. І. Тобілевича.

Цікавим є той факт, що редакція газети «Новий час» на хвилі святкувань 60-річчя від дня народження Б. Лепкого підняла питання щодо встановлення щорічної літературної премії для українських письменників за творчість загалом або за окремий твір. На думку редакції, цим повинно було зайнятися Товариство українських письменників і журналістів ім. І. Франка, а першим лауреатом мав би стати Б. Лепкий, «бо здається, що нашого ювілята, одного з найплідніших наших письменників вшануємо найкраще, коли з нагоди його ювілею створимо літературну нагороду. Ставимо справу конкретно: створім річну літературну нагороду в висоті 2500 зл., які кожного року складатимуть наші видавництва і фінансові установи. Щоб це було ще конкретніше, видавництва «Новий час» і «Народна справа» призначають на ту ціль по 100 зл., а видавництво «Дзвіночка» 50 зл., разом 250 зл. річно, себто 10 проц. пропонованої нагороди. Хай це буде початок до створення нашої першої літературної нагороди». На жаль, цей задум залишився нереалізованим, а Богдан Лепкий так і не був удостоєний першої української літературної премії.

Чимало газет і журналів у «ювілейний»1932 р. надрукували свої публікації на «лепківську» тему. Це були не лише репортажі та повідомлення про святкування, а й цілі сторінки чи розділи, присвячені творчості Богдана Лепкого. У фондах музею письменника зберігається невелика підшивка гумористичного журналу «Зиз». Перегорнувши її, бачимо, що обкладинка номера за 1 грудня 1932 року приурочена саме ювілею Б. Лепкого. На ній карикатурист (Едвард Козак) зобразив письменника на високому троні, в підніжжі якого сидить «посол з краю» з незвичним дарунком – із його портфеля вилазять різноманітні «кризи» (партій, поглядів,кооперації тощо), а ювіляр від їхнього «духу» закриває пальцями свого носа. Редакція літературно-наукового журналу «Дзвони» присвятила творчості Б. Лепкого окреме число за лютий 1933 р. з такою «дидикацією»: «Щоби в 60-ліття життя віддати шану й честь великому поетові Української Землі та щоби його віщими словами покріпити на дусі Українське Громадянство серед сучасних невідрадних обставин, отсе число Богданові Лепкому присвячує редакція».

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею, - а ви й дальше воюєте самі поміж собою? А ви й дальше сваритеся о межу, видираєте один одному малий клаптик землі, щоби стратити цілу країну? А ви й дальше маєте на увазі тільки власне ваше добро, власні достатки й власні почесті! Вас вітчина мало що обходить!

Зараз на сайті

На сайті 32 гостей та відсутні користувачі

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання